Живим залишився лише батько. Три дні він стояв біля руїн, ловлячи поглядом хоч натяк на життя. У Тернополі попрощались із мамою та двома дітками, яких забрала вбили росіяни.

У Тернополі провели в останню путь Марію Палагнюк та її маленьких дітей — п’ятирічну Камілу і півторарічного Назара. Їхнє життя обірвалося 19 листопада, коли російська ракета перетворила багатоповерхівку на гігантську рану посеред міста.

Єдиний, хто вижив у цій сім’ї, — батько дітей Камаль. Люди бачили, як він щодня приходив до понівечених плит і бетону. Стояв, вдихав пил, чіплявся за крихітну надію, що хоч хтось із рідних міг вціліти. Три дні поспіль він повертався до місця удару, ніби міг силою волі пробити стіну реальності. Але тепла дитячих рук уже не було.

Під час похорону Камаль тримався за труну сина, гойдаючи її в останньому, батьківському жесті любові. Люди плакали поряд, не знаючи, як витримують ноги цього чоловіка. Марію, Камілу й Назара поховали поруч — так, як вони були разом за життя.

Рятувальники офіційно завершили роботи на місці удару. За оновленими даними російьські фашисти вбили 34 людини, серед них шестеро дітей. Поранено 94, і серед них теж 18 дітей. Врятувати вдалося 46 осіб. Шестеро людей залишаються зниклими, і серед них одна дитина.

Тернопіль сьогодні — місто місто-рана, зі свічками під багатоповерхівкою. Люди приходять на місце трагедії, приносять м’які іграшки, лампадки, хрестяться й мовчать.

Україна знову ховає дітей і батьків. Росія вбиває, катує, руйнує й намагається зламати те, що тримає нас живими. Вони б’ють по будинках, школах, лікарнях – бо не здатні перемогти інакше. Бо Україна стоїть.