16 січня — День «кіборгів». День пам’яті переповненої болем і вдячністю
16 січня в Україні — неофіційний, але глибоко народний День пам’яті «кіборгів». Тих, хто 242 дні тримав оборону Донецького аеропорту. Тих, кого ворог не зміг зламати ані артилерією, ані танками, ані постійними штурмами, ані морозами. Тих, про кого самі ж окупанти сказали: «це не люди — це кіборги».
Це 242 дні на межі людських можливостей, довгих 242 дні безперервної війни, яка триває досі. 242 дні витримки, болю, холоду, втрат і щоденного вибору залишатися на позиції. 242 дні історій виживання, які іноді звучать нереально навіть для тих, хто знає війну.
Оборона Донецького аеропорту тривала з травня 2014 року до січня 2015-го і стала однією з найважчих та найзнаковіших битв російсько-української війни. Аеропорт був повністю зруйнований. Втрати були величезні. Але головне — світ побачив, що український солдат здатен стояти до кінця.
Серед «кіборгів» — добре відомі сьогодні імена. Генерал Ігор Гордійчук, який командував обороною нового терміналу. Генерал Сергій Марченко — один із тих, хто пройшов пекло ДАП і продовжив службу. Багато офіцерів і солдатів, які згодом стали командирами, символами сучасного українського війська. Але правда в іншому.
Кожен «кіборг» — від рядового до генерала — це найбільша цінність держави. Не через звання і не через нагороди. А тому, що саме ці люди у найтемніший момент показали, що Україна не здається. Що український воїн може тримати руїни, як фортецю. Що навіть бетон падає швидше, ніж ламається людська гідність.
Сьогодні багато з них знову на фронті. Хтось загинув. Хтось живе з пораненнями. Хтось мовчки несе свій біль. Але всі вони — частина фундаменту сучасної України.
16 січня — про усвідомлення ціни нашої свободи.
Кіборги вистояли. І цим дали країні час, шанс і віру.
Пам’ятаємо. Шануємо. Не зрадимо.
Як проходили дні у ДАПі можна дізнатись із розповіді молодого столяра-верстатника, якому судилось пройти пекло. Та він пішов туди добровільно, бо:«Якщо я не піду і ніхто не піде, то що буде?» – запитує він.
