🇺🇦 Наша історія не може переписуватися комусь на догоду. І тим більше ніхто не має права вказувати Україні, яка поколіннями й кров’ю виборює свободу, кого зі своїх героїв їй пам’ятати та величати.
СБУ оприлюднила архівні документи про двох учасників українського визвольного руху — Анну Попович та Мирослава Симчича. Їхні історії зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ і є частиною документальної правди про боротьбу українців із радянським режимом.
Анна Попович була зв’язковою та друкаркою Надвірнянського проводу ОУН. Вона передруковувала підпільні матеріали, листівки й відозви, забезпечувала повстанців продуктами та медикаментами. Після арешту організувала втечу, а під час одного з боїв отримала тяжке поранення, через яке їй ампутували руку.
Згодом радянські спецслужби знову заарештували Попович і вимагали видати інформацію про підпілля. Вона не зрадила побратимів. Її засудили до 25 років ув’язнення, десять із яких вона провела в радянських таборах. Після звільнення залишалася під наглядом КДБ.
У незалежній Україні Анна Попович розповідала молоді про визвольну боротьбу. Її історія стала основою фільму «Жива».
Мирослав Симчич — сотенний УПА, відомий передусім як командир бою за Космач. Узимку 1945 року повстанці під його командуванням розгромили сили НКВС: було знищено значну частину 256-го конвойного полку, який прибув як підкріплення, а також його командира.
За участь у визвольній боротьбі Симчич провів понад 32 роки в радянських таборах. Навіть там він продовжував чинити опір і відстоювати права політичних в’язнів.
Одним із місць його ув’язнення була Оріхівська виправна колонія на Запоріжжі. Сьогодні цей факт набуває особливого символізму: за кілька кілометрів від неї українські військові вже понад 1500 днів тримають оборону Малої Токмачки.
Мирослав Симчич дожив до відновлення незалежності України. У 2017 році його повністю реабілітували, а у 2022 році він отримав звання Героя України.
Це наша історія. Імена людей, які не скорилися радянській системі, не мають ставати предметом чужих політичних торгів чи переписування минулого.
Україна сама визначає, кого пам’ятати й кого називати своїми героями. Бо право на цю пам’ять виборювали ті, хто віддав за свободу роки життя, здоров’я і, зрештою, життя.
І боротьба триває. Сьогодні її продовжують українські захисники та захисниці.
