The Guardian детально висвітлює підготовку до повномасштабного вторгнення, суперечки щодо достовірності розвідувальних даних, вперту скептичну позицію Зеленського, спроби головнокомандуючого Залужного підготувати армію до найгіршого без політичних санкцій, а також уроки для світу, які дала Україна.

Повний текст: The Guardian.

Телефонний дзвінок

В листопаді 2021 року Вільям Бернс, директор ЦРУ, опинився перед дилемою: об’їздивши півсвіту, щоб зустрітися з Володимиром Путіним, він зрозумів, що особисті переговори неможливі. Розвідувальні служби США тривалий час фіксували ознаки підготовки Росії до вторгнення в Україну. Президент Джо Байден направив Бернса, щоб донести Путіну чіткий сигнал: будь-яка агресія матиме катастрофічні політичні та економічні наслідки.

П’ятнадцять років тому, коли Бернс був послом США в Москві, Путін був більш доступним. Тепер він ізолювався, параноя зросла, а контакти особисті стали рідкістю. З’ясувалося, що російський президент перебуває у своїй розкішній резиденції на узбережжі Чорного моря, і будь-який контакт можливий лише телефоном.

У кабінеті адміністрації президента США була готова захищена лінія, і з трубки пролунав знайомий голос Путіна. Бернс виклав позицію США: вторгнення в Україну розглядається як серйозна загроза. Путін ігнорував це, нав’язуючи власну логіку: за його даними, за горизонтом Чорного моря ховається американський військовий корабель із ракетами, що можуть вразити його через кілька хвилин. Він бачив у цьому доказ стратегічної вразливості Росії і несправедливість у світі, де домінують США.

Розмова і три зустрічі з високопоставленими співробітниками служби безпеки Путіна справили на Бернса гнітюче враження. Він залишив Москву з глибокою тривогою і передав Байдену своє відчуття того, що війна неминуча.

«Коли я повернувся, він [ Байден ] запитав, чи думаю я, що Путін це зробить. Я сказав: «Так»», — згадував Бернс.

Через три з половиною місяці Путін наказав своїй армії вторгнутися в Україну — наймасштабніше порушення європейського порядку з часів Другої світової війни. Історія того, як США та Великобританія отримали детальну інформацію про плани Кремля, і чому інші країни їм не повірили, раніше не розповідалася повністю.

Передвійськовий контекст

Розповідь ґрунтується на понад 100 інтерв’ю з представниками розвідувальних, військових, дипломатичних та політичних служб в Україні, Росії, США та Європі. Більшість говорили анонімно, через секретність і конфіденційність подій.

Це історія успіху розвідки — але і про її провали. ЦРУ та MI6 правильно передбачили вторгнення, але не змогли прогнозувати, що Росія зустріне сильний опір і не захопить країну швидко. Європейські служби відмовлялися вірити в повномасштабну війну, пригадуючи сумнівну розвідку, яка виправдовувала вторгнення в Ірак, і боялися довіряти американцям у “фантастичних прогнозах”.

Український уряд, між тим, не був готовий. Президент Володимир Зеленський довго відкидав американські попередження.

«В останні тижні керівництво розвідки почало розуміти загрозу, але політичне керівництво до останнього не хотіло визнавати реальність», — сказав один співробітник розвідки США.

Висновок з цих подій — небезпечно відкидати сценарій тільки через те, що він здається нереальним або неможливим.

Початок планів Путіна

ЦРУ зібрало багато даних про підготовку Росії, але точний момент ухвалення рішення залишався нез’ясованим. Аналіз показав, що Путін, ймовірно, вирішив діяти у першій половині 2020 року.

Влітку того ж року посилюється придушення протестів у Білорусі, що робить Лукашенка більш залежним від Кремля і відкриває можливість використання території Білорусі як плацдарму для вторгнення. Водночас ФСБ намагається усунути політичну конкуренцію всередині Росії — отруєння Навального виглядає як спроба прибрати опозиційного лідера.

Навесні 2021 року російські війська почали нарощувати сили вздовж кордонів України та в Криму. США отримали розвіддані, що Путін міг би використати щорічну промову 21 квітня для виправдання агресії. Байден зателефонував Путіну, закликаючи до деескалації і пропонуючи саміт. Промова Путіна виявилася менш агресивною, а навчання оголосили завершеними — здавалося, дипломатія спрацювала. Але вже тоді він ухвалив недипломатичне рішення.

Через чотири тижні Путін опублікував есе про історію України, стверджуючи, що суверенітет можливий лише разом із Росією. Восени російське нарощування військ стало очевидним і шокуючим для Вашингтона: план виглядав як підготовка до Києва, а не обмеженої операції в Донбасі.

Сигнали для союзників

У середині листопада США направили Авріл Гейнс на зустріч розвідслужб НАТО в Брюсселі. Вона озвучила, що ймовірність повномасштабного вторгнення зростає. Річард Мур із MI6 підтвердив оцінки США. Основна реакція, проте, була скептична — багато хто відкидав ідею вторгнення як нереалістичну.

Зусилля полягали в тому, щоб не дати Росії привід для дій, але водночас підготувати союзників. Байден наказав поділитися максимальною кількістю розвідувальних даних, частково їх розсекретивши, щоб показати серйозність загрози.

Україна та Зеленський

На кінець жовтня ЦРУ та MI6 надіслали Києву службові записки про загрозу вторгнення. Після візиту Бернса двоє американських чиновників повідомили високопоставлених українських представників про побоювання США. Реакція була скептичною.

Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес заявив Зеленському, що вторгнення — це питання «коли», а не «якщо».

Він закликав Зеленського розпочати підготовку країни до війни. «Свиню в базарний день не відгодуєш», – сказав Воллес українському президенту, повідомляє джерело, поінформоване про зустріч. Зеленський, схоже, пасивно слухав.

СБУ відстежувала російські спроби вербування українців, включно з чиновниками та водіями, а також слідкувала за зустрічами ФСБ та українських держслужбовців за кордоном. Українські розвідники бачили тривожні сигнали, але політичне керівництво все ще не сприймало загрозу всерйоз.

Видання наводить зізнання керівника Служби безпеки України Івана Баканова, якого Володимир Зеленський назвав кращим головою СБУ за всі часи.

«До мого приходу в СБУ я також думав, що ми можемо укласти угоду з росіянами», – сказав Баканов, який був давнім бізнес-партнером Зеленського і не мав жодного розвідувального досвіду на момент призначення у 2019 році.

Розвідка

США та Великобританія спостерігали за переміщенням російських військ через супутники та перехоплення повідомлень. Джерела включали комерційні супутникові знімки, перехоплення військових повідомлень і частково людські джерела. Головне оперативне управління російської армії координувалося під керівництвом генерала Рудського, що забезпечувало контроль над стратегічним плануванням.

Десять тижнів до вторгнення

До грудня 2021 року США та Великобританія отримали достатньо даних, щоб почати планувати відповіді на повномасштабне вторгнення. У Вашингтоні створили міжвідомчу команду, що зустрічалася тричі на тиждень. Європейські служби в Парижі, Берліні та Києві все ще сприймали нарощування військ як блеф.

Європейці вважали Путіна раціональною людиною і не вірили, що він ризикне провалом. Польща та інші країни також сумнівалися у масштабах потенційної агресії. Американці бачили детальне планування нового політичного порядку в Україні та переконувалися, що Путін налаштований захопити Київ.

Шість тижнів до вторгнення

У січні 2022 року розвідка підтвердила деталі плану: вторгнення з кількох напрямків, висадка десанту під Києвом, підготовка до замаху на Зеленського, списки проукраїнських діячів для репресій, формування проросійського керівництва.

Бернс полетів до Києва, щоб попередити Зеленського. Реакція була скептичною — президент продовжував закликати українців не панікувати. США намагалися переконати українські служби підготуватися.

Два тижні до вторгнення

Посольства США, Великої Британії та інших країн евакуювали Київ, вивезли конфіденційне обладнання та розмістили співробітників на безпечних базах. Макрон та Шольц намагалися дипломатично відмовити Путіна, але остання телефонна розмова Байдена з Путіним 12 лютого показала, що війна неминуча.

Українські офіцери HUR розпочали таємне планування на випадок надзвичайної ситуації. Генерал Залужний робив все, що міг без санкції зверху, готуючи війська та резерви. Новий доказ — повідомлення Кадирову про готовність його підрозділів до Києва — переконав лише частково, а політичне керівництво все ще недооцінювало загрозу.

Контакти Єрмака з Кремлем

Єрмак, який відмовився від інтерв’ю для цієї статті, був одним із небагатьох українських чиновників, які регулярно контактували з російськими колегами. Він часто спілкувався із заступником голови адміністрації президента РФ та іншими впливовими людьми Кремля, переконуючи Зеленського, що масштабного вторгнення не буде. Ця комунікація лише підкріплювала його позицію: Україна мала залишатися спокійною, не панікувати та не давати приводу для масової мобілізації чи екстрених заходів, які могли б дестабілізувати країну ще до початку конфлікту.

Таємна підготовка української армії

Попри сигнали з-за кордону, українські військові та розвідка намагалися підготуватися тихо, майже приховано. Невеликі тренування, приховане переміщення техніки та резервів, перевірки боєздатності частин – все це відбувалося під виглядом планових заходів, щоб не викликати паніку в суспільстві та не дати Кремлю зрозуміти реальний стан готовності України. Але без політичної підтримки на найвищому рівні будь-які дії залишалися обмеженими.

Західна розвідка та її прогнози

ЦРУ, MI6 та інші західні розвідувальні служби продовжували збирати докази та аналізувати ситуацію. Перехоплення телефонних розмов, супутникові знімки, відстежування пересування техніки – усе це дозволяло скласти дедалі детальніший портрет планів Путіна. Складність полягала в тому, що Путін намагався максимально ізолювати себе та своїх радників, залишаючи ключові рішення обмеженій групі довірених осіб. Лише поодинокі чиновники та військові були повністю в курсі масштабів планів, тоді як решта системи залишалася в невіданні.

Європейський скепсис

У той самий час Вашингтон і Лондон намагалися донести інформацію до європейських союзників. Однак скепсис переважав: багато служб сприймали нарощування військ як блеф або спосіб тиску, а не як сигнал до повномасштабної війни. Це протистояння реальних фактів і сумнівів, спадщина розвідувальних помилок минулих десятиліть, гальмувало підготовку та єдність у вирішенні кризових сценаріїв.

Підтвердження планів вторгнення

Наприкінці січня 2022 року американська розвідка отримала підтвердження того, що російські плани передбачають не лише вторгнення сухопутними військами, а й паралельні дії: висадку десантних сил у Гостомелі, захоплення Києва, ліквідацію або інтернування проукраїнських діячів і використання проросійських колаборантів для управління територією. Ці дані посилили занепокоєння ЦРУ та Пентагону, але українська політична верхівка залишалася вперто скептичною.

Зеленський та громадська стабільність

У перші тижні лютого Зеленський публічно продовжував заспокоювати населення, закликаючи не панікувати, не евакуюватися і не запасатися ресурсами. Водночас кілька офіцерів української розвідки, усвідомлюючи реальність загрози, почали таємно координувати плани на випадок надзвичайної ситуації: орендували конспіративні будинки навколо Києва, готували запаси готівки, налагоджували безпечні канали комунікації.

Роль Валерія Залужного

Головнокомандувач Збройних Сил Валерій Залужний усвідомлював, що без дозволу президента масштабні переміщення та мобілізація сил неможливі. Він порівнював ситуацію з боєм із Майком Тайсоном, де досвіду мало, а ставки – гігантські. Тому робив усе, що міг у межах дозволеного, готуючи війська та розвідувальні структури до потенційного штурму столиці та інших стратегічних об’єктів.

Головнокомандувач армії Валерій Залужний був розчарований тим, що Зеленський не хотів запроваджувати воєнний стан, який би дозволив йому передислоцювати війська та підготувати плани бою. «Ти збираєшся битися з Майком Тайсоном, і єдиний бій, який у тебе був раніше, – це бій подушками з твоїм молодшим братом. Це шанс один на мільйон, і тобі потрібно бути готовим», – сказав він. Без офіційного схвалення Залужний зробив те незначне планування, яке міг собі дозволити. 

У лютому, згадував інший генерал, серед вищого командування армії були проведені навчальні навчання з планування різних сценаріїв вторгнення. Серед них був напад на Київ і навіть одна ситуація, яка була гіршою, ніж те, що зрештою сталося, коли росіяни захопили коридор уздовж західного кордону України, щоб зупинити постачання від союзників. Але без санкції зверху ці плани залишилися лише на папері; будь-яке велике переміщення військ було б незаконним і його було б важко замаскувати.

Інформація про чеченські підрозділи

Другий тиждень лютого став переломним. Українська прикордонна служба перехопила повідомлення командира чеченського підрозділу в Білорусі, який відзвітував Рамзану Кадирову про готовність до висування на Київ. Ця інформація була показана Зеленському, але він продовжував відкидати ймовірність масштабного вторгнення, керуючись аналізом Андрія Єрмака. Внутрішня атмосфера в Києві залишалася напруженою: офіційні джерела не хотіли підривати політичну стратегію президента, а військові та розвідка намагалися діяти тихо.

Видання зазначає:

У другий тиждень лютого українська прикордонна служба перехопила новий доказ, який мав стати вирішальним: повідомлення командира чеченського підрозділу, дислокованого в Білорусі, Рамзану Кадирову, призначеному Кремлем лідеру Чечні. Командир доповів Кадирову, що його люди на місці та незабаром будуть у Києві. Зеленському показали запис, але, за словами добре поінформованого джерела, він залишився непереконливим. На засіданнях Ради безпеки все ще панував наратив про те, що повномасштабне вторгнення малоймовірне, а нарощування військ спрямоване на здійснення економічного та політичного тиску на Україну.

Дипломатичні спроби

Міжнародні контакти тривали, але реакція була суперечливою. Французький і німецький лідери все ще намагалися вплинути на Путіна через дипломатичні канали, переконуючи українське керівництво в можливості уникнути війни. Вашингтон і Лондон, навпаки, наполягали на підготовці та максимальної прозорості розвідданих для союзників, щоб сформувати єдине бачення загрози.

Переломний момент

Напередодні вторгнення ситуація була критичною: американські та британські розвідки були майже впевнені у планах Кремля, українська розвідка і військове керівництво готувалися в умовах обмежень, а політичне керівництво залишалося скептичним. Цей розрив між прогнозами розвідки та політичними рішеннями створив унікальну ситуацію, де повномасштабне вторгнення могло відбутися практично без попередньої мобілізації та широкого сповіщення населення.

За два дні до вторгнення, 22 лютого, у Києві зібралася Рада безпеки України

Залужний намагався переконати членів запровадити воєнний стан, щоб мати можливість перекидати війська у стратегічно важливі місця. Міністр оборони Резніков підтримував його, але Зеленський боявся паніки серед населення, і рада вирішила обмежитися надзвичайним станом. Того ж дня голова Ради безпеки Данілов передав президенту червону папку з секретним звітом розвідки: групи для фізичної ліквідації Зеленського вже були в дорозі. Зеленський, схоже, не виявив особливого занепокоєння, але інформація справила на нього враження. Наступного дня, під час зустрічі з президентами Польщі та Литви у Маріїнському палаці, він зізнався, що це може бути останній раз, коли вони його бачать живим. Після завершення зустрічі польських лідерів відвезли з Києва конвоєм на захід країни, а посол Польщі Бартош Ціхоцький отримав секретну телеграму з Варшави: вторгнення почнеться цієї ночі. Деякі співробітники польської розвідки знищили шифрувальне обладнання, щоб воно не потрапило до росіян. Ціхоцький дивився на звичну вечірню картину міста і усвідомлював, що світ ось-ось зміниться.

За кілька годин до початку атаки французькі та німецькі розвідки все ще сумнівалися, чи Росія піде на повномасштабне вторгнення, але сигналів паніки вже не уникнути. Коли керівник німецької BND Бруно Каля прибув до Києва пізно ввечері 23 лютого, американські, британські та польські служби вже знали, що наказ віддано. Дипломатичний персонал Німеччини отримав наказ терміново евакуюватися, але Каля відмовився приєднатися до конвою, залишаючись у Києві до наступного дня.

Українські генерали намагалися в останні години підготувати оборону:

міни в Чорному морі, перекидання підрозділів у стратегічні місця, створення планів захисту аеродрому в Гостомелі. Керівник ГУР Кирило Буданов отримав інформацію від західного джерела та від українського банкіра Дениса Кірєєва про час і напрямок атаки.

Політична еліта лягала спати з грандіозними планами на ранок, яким не судилось збутись.

Зеленський спробував зв’язатися з Путіним і отримав відмову. Він записав відеозвернення до громадян Росії, закликаючи їх не допустити початку війни, водночас залишаючись вдома зі своєю родиною і не готуючи аварійну валізу. Більшість членів українського уряду теж не були готові: Резніков лягав спати з планом вилетіти на Донбас зранку, але його розбудив Залужний з новиною, що війна почнеться вже незабаром.

Міністр закордонних справ Кулеба того ж дня отримав точні дані про скупчення російської техніки і провів тривалу розмову з Байденом у Вашингтоні, порівнявши її з «розмовою лікаря з пацієнтом».

24 лютого о 4:50 ранку Путін оголосив «спеціальну військову операцію». Російські ракети вдарили по цілях навколо Києва ще до світанку.

Описані хаотичні дії Зеленського в перші години вторгнення свідчать, що саме він виявився охоплений тією довго обговорюваною панікою, якої так боявся.

Ще до світанку Зеленський прибув до президентського комплексу на Банковій, де відбувся його перший закордонний телефонний дзвінок з Борисом Джонсоном. «Я хочу попросити тебе, Борисе, як друга моєї країни. Зателефонуй йому [Путіну] безпосередньо і скажи йому зупинити війну», – сказав Зеленський Джонсону хрипким голосом. Пізніше було ще кілька дзвінків до Парижа та Вашингтона, а також зустріч із представниками служб безпеки.

Нарешті, на поспішно зібраному засіданні парламенту, було запроваджено воєнний стан.

З плином ранку Зеленський відновив самовладання, а дезорієнтація перетворилася на рішучість, пише видання. Під час зустрічі з політичними лідерами його охорона увірвалася до кімнати та виштовхнула його звідти: за їхніми словами, була інформація про авіаудари по президентській резиденції та, можливо, про загони вбивць поблизу.

Пізніше він знову з’явився, вже почавши перехід від шокованого політика в костюмі до лідера воєнного часу у військовій формі.

За чотири роки війна триває, загинуло сотні тисяч російських солдатів, а територія України змінилася на 13% порівняно з початком конфлікту. Західні розвідувальні служби, хоч і передбачили вторгнення, недооцінили український опір і переоцінили російську силу. План Путіна, розрахований на швидке захоплення та маріонетковий уряд, зазнав катастрофічної невдачі. Зеленський залишився у Києві і зміг згуртувати суспільство, відкидаючи очікування Заходу щодо швидкого падіння столиці.

Уроки для європейських розвідок і США: не можна відкидати сценарії лише тому, що вони здаються неможливими, і підготовка до найгірших випадків має стати правилом. Війна в Україні продемонструвала, що реалії на полі бою часто повністю відрізняються від очікувань і що непідготовленість може дорого коштувати.