Прифронтовий Краматорськ: Французи кілька днів випікали у фургоні хліб та роздавали людям

Французи кілька днів випікали та роздавали хліб у Краматорську

У фургоні мобільної пекарні — спека, пара і хмара борошна, яка осідає на всьому, поруч тарахкотить генератор. А головне там — це запаморочливий запах свіжого хліба, той самий, від якого стає тепліше. Ці перші хвилини буханця з печі — не про голод, це про життя, яке вперто триває навіть там, де воно кожен день під загрозою.

У Краматорськ уперше приїхав французький пекар Лоїк Нерві — у світі українських волонтерів більш відомий як Віталік. Каже, що сам не знає, чому до нього так причепилося це ім’я, але сміється й не заперечує. Для нього це вже восьма місія в Україні, але саме це місто на Донеччині він бачить уперше. Разом із напарником приїхав у межах міжнародної ініціативи «Пекарі без кордонів».

Лоїк живе на півдні Франції, у департаменті Вар. Пекарську справу перейняв від батька й тримає цим ремеслом уже двадцять сім років. У Франції в нього чотири пекарні, вдома чекають дружина та двоє дітей. Своїм хлібом він хоче бодай трохи зігріти українців, і чесно каже, що вірить: таке тепло допомагає.

Його перша волонтерська поїздка в Україну була торік у Херсоні. Цілий тиждень пік хліб у громадському центрі й досі згадує, як це було — важко, але правильно. У Краматорську він працював кілька днів, а буханці французького хліба поїхали в місцеві лікарні, прихистки й шелтери. Днями разом із волонтерами «Громади Старого міста» він роздавав хліб в Олександрівці, передмісті Краматорська, та в центрі для переміщених осіб.

Лоїк бачив багато — і в Україні, і в Лівані, де також випікав хліб для місцевих. Каже просто: усюди страждання людей виглядають однаково. І кожного разу його мотивація не змінюється:
«Моя мотивація — втішити український народ своїм хлібом, і я думаю, що це дуже допомагає», — розповів він Kramatorsk Post.

На прощання Лоїк з тією ж усмішкою сказав, що планує повернутися наступного року.

Бо хліб — це не просто про їжу. Це про те, що навіть у місті за три десятки кілометрів від фронту завжди є місце теплу людських рук. І люди, які не бояться це тепло привезти.