“Батько мене прокляне, мати, швидше всього – від мене відмовиться.”
18-річний Нікіта Буданов із Костроми — однофамілець очільника української розвідки Кирила Буданова, але жодного родинного зв’язку між ними немає.
Та історія цього хлопця все одно вражає: він підписав контракт із російською армією лише для того, щоб потрапити на фронт і здатися в полон Збройним силам України.
«Хотів перейти на бік України»
Нікіта розповів про свій шлях у проєкті «Хочу жить», який допомагає російським військовим добровільно здатися в полон.
Хлопець каже, що ще у 13 років почав цікавитися політикою та порівнювати життя в Росії й на Заході. Зрештою він зробив власні висновки:
«Чому в них чисто, спокійно і люди живуть нормально, а в нас — бруд, розруха й брехня?»
«Мої батьки то сходились, то розходились…»
Юнаку — лише 18. Його життєвий досвід поки вкладається у розповідь про дитинство, затьмарене родинними сварками.
— Скільки тобі років?
— 18.
— Чим займався, як жив? Як пройшло дитинство?
— Мої батьки то сходились, то розходились і, зрештою, розлучились.
Можливо, саме ця нестабільність навчила хлопця самостійності — і стала першим уроком дорослого життя, який згодом підштовхнув його до власного вибору: думати самостійно, не за вказівкою.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ Нікіта вирішив перейти на бік України і приєднатися до Легіону “Свобода Росії” — підрозділу росіян, які воюють проти режиму Путіна.
Та цей шлях був непростим. Перша спроба втекти — через Молдову
На початку 2024 року Буданов спробував потрапити до України через Молдову, але через відсутність грошей його депортували назад.
Після цього він зрозумів, що «іншого шляху немає» — і вирішив потрапити на фронт через контракт із російською армією.
11 квітня Нікіта підписав угоду, пройшов навчання у Воронежі, а потім — на Донбасі. Його зарахували до мотострілкових підрозділів, а згодом перевели до 40-ї бригади морської піхоти в Курській області.
Вибір не спонтанний, а обдуманий
До речі, ще до армії Нікіта певний час співпрацював із куратором з України. Він допомагав на інформаційному фронті — малював антипутінські графіті у своєму місті, підтримував контакти з українськими активістами.
Коли хлопець поділився з куратором своєю ідеєю — підписати контракт із ЗС РФ, потрапити на фронт і здатися українцям, — той його відмовляв.
«Куратор мене насварив і сказав, що це надто ризиковано. Але я вже все вирішив», — зізнається Нікіта.
Навіть розуміючи, що такий крок може коштувати йому життя, хлопець не змінив рішення.
Друге бойове завдання — і здача в полон
Хлопець пройшов підготовку в росії впродовж восьми днів, потому – ще два тижні навчання уже в Донецькій області. Далі копав окопи на Курщині і був відправлений у зону бойових дій.
Під час першого бойового виходу Нікіта евакуював поранених і дивом вижив. А вже наступного дня отримав нове завдання — штурм гаю на Сумщині.
Після мінометного обстрілу хлопець вирішив діяти за планом — здаватися.
Він підняв руки, вийшов на відкриту ділянку та побачив над собою український дрон. Через кілька годин Буданов уже був у полоні українських військових.
«Мене зустріли спокійно, нормально. Годували, питали, як себе почуваю. Я сказав, що хочу залишитися й воювати за Україну», — розповів він.
«У російській армії – пияцтво, страх і безглуздя»
У розмові з «Хочу жить» Нікіта поділився тим, що бачив на власні очі:
– командири, які постійно п’ють;
– солдати, що не знають, за що воюють;
– величезні втрати.
«Зі ста людей у моїй роті живими залишилося дев’ятеро. Я десятий», — каже Буданов.
За його словами, більшість мобілізованих ідуть на фронт не за “ідею”, а просто через страх або бідність.
Буданов уже передав українським військовим координати позицій росіян, які зібрав під час служби, і висловив бажання приєднатися до Легіону «Свобода Росії».
Символічний фінал
Іронія долі: хлопець із прізвищем Буданов, яке у Кремлі викликає нервове тремтіння, тепер воюватиме за свободу України.
А його історія — ще одне свідчення того, що навіть у тотальній пропаганді є місце для розуму, гідності й вибору.
«Я зрозумів, що головне — не боятися. Бо якщо боїшся, залишаєшся рабом. А я хочу жити», — сказав Нікіта.
