З 2014 року на запитання “А ми зможемо перемогти?” завжди впевнено відповідаю – “Так. Не зможемо, а мусимо.”
“А як? Їх же більше і ресурси в них необмежені” – майже завжди чую наступне запитання.
———-
І це друге запитання, відверо кажучи, мене вибішує. Бо в ньому вже закладений комплекс меншовартості і невпевненості. Фашистська росія десятиріччями через пропаганду закладала в мозок українців та інших народів сприйняття себе як “нібабідімую і лєгендарную”. Робила це системно і в першу чергу задля придушення спроможності людей до спротиву через деморалізацію.
Та пофіг, що їх більше. Треба робити так, щоб стало менше.
Щодо ресурсів – також пофіг. Треба робити так, щоб ті ресурси стали валізою без ручки.
Так, ми хочемо миру. І мир цей має забезпечити саме російсько-фашистський загарбник через т.з. жести доброї волі.
Досвід втілення в життя таких жестів доброї волі в них є.
Вже був жест доброї волі, коли вони організовано “методом перекатів” виходили з київщини, чернігівщини, полтавщини, сумщини.
Ще один відомий жест доброї волі з їхнього боку був, коли вони самостійно покинули о.Зміїний.
Тобто, Україна має створити такі умови для російсько-фашистських загарбників, щоб вони самі, за власним бажанням робили чергові жести доброї волі та виходили з нашої землі.
І не так багато для цього з нашого боку треба.
Треба врити в Перемогу та робити все для Перемоги.
Саме Перемога України в цій війні і буде Миром. Чесним та справедливим.
Все інше, що покидіки лицемірно називатимуть миром – то буде капітуляція, обман і поразка для України.

