Карельське селище, дерев’яні хати хиляться, дорога тоне у вибоїнах і пропадає десь у хащах. Люд вимирає в повному умлілєнії путіним — ніби хтось викрутив лампочку й забув вкрутити назад.
Серед цієї розрухи мешканка з серйозним виглядом пояснює, що село занепадає не через десятиліття байдужості, а через американців.
Вона зітхає й видає фразу, яку зазвичай чуєш у російських новинах або в палаті з наполеонами: «смешно сказать, но погода у нас тоже зависи от политики, ето все американци».
Тут трагедія не в холодній хаті чи дірявому даху — вона в голові. Люди стоять серед реальної руїни й з азартом шукають винних за океаном. Сніг, дощ, відлига — усе годиться, аби не помічати власну державу й те, на що вона перетворилася.
Це відео — про катастрофу, що осідає не в коморі, а між вухами. Про те, як легко триматися за вигаданих ворогів, замість узяти вила й навести лад у власному селі.
