Із прифронтового села на Дніпропетровщині евакуювали 81-річну жінку, яка кілька місяців жила поруч із тілом загиблого сина. Здається, що це історії з минулого, у сучасному цифровізованому з ніг до голови світі такого бути вже не може. Але росія доводить протилежне. Сучасна життєва історія про самотність, війну і виживання там, де життя фактично зупинилося — далі.
Про це пише «Главком» із посиланням на сюжет «Суспільного».
Йдеться про село Великомихайлівка Дніпропетровської області, що розташоване приблизно за півтора кілометра від лінії фронту. Звідти військові змогли евакуювати 81-річну Лідію, яка від листопада жила в будинку разом із тілом свого загиблого сина.
Населений пункт постійно перебуває під ударами російської армії — село атакують керованими авіабомбами та FPV-дронами. Саме під час одного з таких обстрілів її син отримав смертельні поранення. Того дня він збирався поїхати до сусіднього села за хлібом, однак російський дрон вдарив поруч із ним, коли він підходив до автомобіля.
Після вибуху Лідія самотужки намагалася врятувати сина: обробила рани та допомогла зайти до будинку. Але через відсутність медичної допомоги — лікарні в окрузі знищені обстрілами — чоловік помер за тиждень.
Жінка залишилася жити в будинку разом із тілом. Вона розповідає, що була змушена перенести його на підлогу веранди, аби вберегти від тварин. На її вулиці більше не залишилося людей — сусіди або евакуювалися, або загинули. Навколо — зруйновані будинки, спалені автомобілі та постійна загроза нових ударів.
«Я думала, я з розуму зійду», — зізналася вона, описуючи місяці, проведені в ізоляції під обстрілами.
Евакуація стала можливою лише після тривалої підготовки. За словами евакуаційника Альберта Колеснікова, дістатися до будинку було вкрай складно: дороги прострілюються, територія завалена уламками, а FPV-дрони з’являються над селом буквально кожні 15 хвилин. Навіть броньована техніка із РЕБами не гарантує безпеки.
Під час операції евакуаційній групі доводилося неодноразово ховатися від дронів. Зрештою жінку вдалося вивезти до транзитного пункту, а потім доправити до центру соціальної адаптації.
Там їй надали необхідну допомогу: нагодували, забезпечили догляд і залучили психологів. Медики підтвердили, що попри пережите, її психічний стан стабільний. Наразі жінці оформили статус внутрішньо переміщеної особи, а згодом її планують перевести до спеціалізованого геріатричного пансіонату.
Так виглядає війна для тих, хто опинився на її самому краю: без зв’язку, без допомоги, без можливості просто піти. І як дорого іноді коштує шанс виїхати звідти живим.
