Геополітична мета Росії – набуття статусу ключового інтеграційного центру на геополітичному рівні (або іншими словами статусу супердержави, полюсу світу).
Напрями реалізації:
- домінування РФ на пострадянському просторі (шляхом реалізації та домінування у «міждержавних» проектах «Содружество независимых государств», «Евроазийское экономическое сообщество», «Организация договора коллективной безопасности»);
- дезорганізація зовнішньої та внутрішньої політики ЄС. (позбавлення ЄС суб’єктності на міжнародній арені, його розпад, створення в рамках «Євразійської стратегії» єдиного простору «від Атлантичного до Тихоокеанського берегів» з домінуванням Росії);
- нейтралізація впливу США в Євразійському регіоні.
Механізми, які реалізовує Росія:
- Військовий – пряма або опосередкована військова інтервенція російський військ (як то в різні періоди в Україну, Грузію, Молдову тощо);
- Використання концепції «м’яка сила».
Концепція «М’якої сили» В.Путіна:
– комплекс инструментов и методов достижения внешнеполитических целей РФ без применения оружия, а за счет информационных и других рычагов воздействия…
Ключовими для її реалізації продовжують залишатись (державно-) політичні проекти на кшталт «Росспівробітництво», Фонд «Русский мир», «Фонд імені Горчакова», «Всесвітня асоціація Руської преси» та інші.
Одним з шляхів реалізації вказаного задуму на європейських теренах є створення російською стороною в провідних країнах Європи підконтрольних громадсько-політичних та «експертних» об’єднань і подальше їх активне використання для формування власного владно-політичної лобі на європейських теренах.
Зокрема, інтересам т.зв. «міжнародної» легітимізації слугує створена у 2004 росіянами за безпосередньої ініціативи керівника «Міжнародного євразійського руху» («МЄР») О. Дугіна «Міжнародна організація зі спостереження за виборами CIS-EMO».
До діяльності CIS-EMO залучено понад 100 «лояльних» представників європейських країн, які зокрема, виступили «незалежними спостерігачами» у більшості «гарячих» точок російського втручання у Європі та на Близькому Сході. Основним результатом відповідних «місій» стало:
- визнання «легітимності» міжнародною спільнотою виборів та референдумів у Придністров’ї, Гагаузії, Південній Осетії, Абхазії, нагорному Карабасі, окупованому Криму тощо;
- звинувачення у недемократичності виборів у Латвії, Литві, Естонії, Косово (під егідою ОБСЄ), Іраку (після повалення С. Хусейна) та інших країнах.
При цьому, саме з числа активістів «CIS-EMO» російські «євразійці» сформували підконтрольний експертно-пропагандистський пул в країнах Європи, заснувавши низку різноманітних «євразійських» та «геополітичних» громадських структур, які в подальшому розгорнули активне поширення ідей «руського миру» в Європі.
З початку активної реалізації «євразійської стратегії» у 2000-х р.р. одним з пріоритетних регіонів своєї діяльності в Європі відповідними російськими ідеологами на чолі з О. Дугіним була визнана Італія.
Ключову роль у поширенні російського «євразійства» на Апеннінському півострові відіграли саме функціонери тієї ж «CIS-EMO» об’єднані в рамках «Інституту вищих геополітичних досліджень і суміжних наук» (ISAG).
ISAG став координатором формування мережі проросійських громадських об’єднань (як «лівої» так «правої» політичної орієнтації), одним із завдань яких є підтримка агресивної зовнішньої політики Росії та агресії стосовно України.
ISAG була сформована низка регіональних т.зв. «культурних» італійсько-російських асоціацій на основі «правих» політичних сил:
- «правої» «сепаратистської» партії «Ліга півночі», що має на меті проголошення незалежності півночі країни;
- праворадикального націоналістичного руху «Будинок Паунда»;
- правоцентристської «Форза Італії», очолюваної давнім європейським «соратником» В. Путіна – С. Берлусконі).
З числа «лівих» формувачів проросійської мережі виступили давні «партнери» радянсько-російського режиму комуністи та афілійовані з ними профспілкові об’єднання, які об’єдналися у «Комітет антифашистської України». Фактичним засновником вказаної мережі, як і випадку з «правими» виступив ISAG.
З боку італійського офісу «Росспівробітництво»:
- для «зв’язку» з «правими» – Молодіжний рух «Російсько-Італійська Молодь» (І. Осипова);
- для «зв’язку» з «лівими» – Комітет “За антинацистський Донбас» (В. Юхніною).
Формування «праворієнтованої» проросійської мережі в Італії припадає на грудень 2013 (період розгортання подій Революції гідності в Україні). У грудні 2013 в м. Турін відбувся з’їзд партії «Ліга Півночі» за участі депутатів Держдуми РФ від партії «Єдина Росія» представників О. Дугіна.
Проте, вже у січні 2014, під патронатом «Росспівробітництва» та «Ліги норд» започатковано формування культурних італійсько-російських асоціацій на території північних та частково центральних регіонів Італії. Протягом 2014-2015 сформовано 8 таких асоціацій з числа членів «Ліги норд» «Касапаунд» та «Вперед Італія».
Також, спецслужбами РФ у 2014-2015 було організовано 4 конференції О. Дугіна для активу «правих» сил, систематично організовуються виїзди до Росії, окупованого Криму та «ДНР»-«ЛНР».
В якості партнерських для «Ліги норд» та «Вперед Італія» росіянами обрана «Єдина Росія», а для більш радикальної «Каса паунд» – відповідно «ЛДПР».
Основні напрями діяльності «культурних асоціацій»
Задля легітимізації т.зв. «ДНР»-«ЛНР»:
а) організація візитів на територію ОРДЛО – більше 30 громадян Італії переважно з числа членів політичної партії «Ліга Півночі» (співвідношення виїздів за псевдо республіками: 90% – «ДНР», 10% – «ЛНР»).
б) відкриття на території Італії «дипломатичного центру ДНР»: 14.12.2016 – у м. Турін (П’ємонт, Північ Італії), особисто очочлює Е. Бертолазі, науковий спірвобітник «Інституту визщих геополітиччних досліджень та суміжних наук»;
в) спроби інціювати в регоінальних радах Північної Італії (Тоскана, Ломбардія, Венето) прийняття рішень про визнання «ДНР-ЛНР» – з літа 2016.
На території Італії в інтересах РФ
а) акції (мітинги, пікетування, петиції, конференції, виступи у ЗМІ тощо) щодо:
- Необхідності відміни санкцій проти Росії (через санкції економіка Італії вже втратила понад 5 млрд. євро, найбільш страждають саме північні регіони Італії;
- Невідповідності членства в ЄС та НАТО національним інтересам Італії (одночасна пропаганда «дугінських геополітичних ідей щодо заміни «Європейського союзу» на «Євразійський союз від Гібралтару до Владивостока»);
- Підтримки дій ЗС РФ в Сирії (Росія на відміну від США та ЄС є послідовним борцем з ІДІЛ);
- Популяризації РФ «як могутньої держави» та особисто «В. Путіна як видатного керівника великої держави»;
- Звинувачень України у злочинах проти людства на Донбасі;
б) організація економічних, інвестиційних, культурно-туристичних та інших форумів «Італія-Крим»;
в) прийняття регіональними радами Північної Італії «звернень до уряду Італії закликати Євросоюз переглянути політику щодо Криму і скасувати санкції проти Росії: 18.05.2016 – Венето, 29.06.2016 – Лігурія, 06.07.2016 – Ломбардія і Тоскана;
Показово, що представники «Ліги Півночі» намагаються ініціювати проведення наприкінці 2017 року регіональних референдумів у Ломбардії та Венето щодо їх автономії («федералізація» Італії)
З позицій Європарламенту
- Повне скасування вже діючих та блокування введення нових санкцій проти Росії;
- Лобіювання визнання окупованого Криму російською територією;
- Поширення дезінформації про ситуацію на сході України під російським «штампом» «громадянської війни»;
(партія «Вперед Італія» – 17 місць у Європарламенті, партія «Ліга Півночі» – 9 місць у Європарламенті).
У мобілізації «лівого флангу» росіянами задіяні:
- КПРФ;
- «Росспівробітництво» (через громадську організацію Комітет “За Антинацистський Донбас»);
- «Комітет спасіння України»;
- «Інституту вищих геополітичних досліджень і суміжних наук» (ISAG).
Ними у тісній взаємодії створено Координаційний комітет антифашистської України з відповідними осередками у 11 регіонах. Його основу насамперед склали члени та прихильники наступних «лівих» сил:
- Партія комуністичного відродження;
- Партія італійських комуністів;
- Центральна профспілка Італії.
Основні напрями діяльності «антифашистського» комітету
Задля легітимізації т.зв. «ДНР»-«ЛНР»
а) організація «візитів» на територію ОРДЛО – понад 40 громадян Італії, (співвідношення виїздів за псевдо республіками: 80% – ЛНР, до 20% – ДНР);
б) встановлення тісної взаємодії між керівниками так званої «федерації профспілок ЛНР» та італійської профспілки USB – понад 20 спільних заходів у рамках укладеного у червні 2016 року «міжнародного договору», у т.ч. на території Італії;
в) спроби ініціювати прийняття Парламентом Італії рішення про визнання «ДНР-ЛНР» – у червні 2017 року в Італії за ініціативою так званого «Координаційного комітету антифашистської України» зареєстрована відповідна електронна петиція;
г) проведення різноманітних антиукраїнських акцій на території Італії (конференцій, круглих столів, мітингів та розповсюдження листівок на підтримку населення ДНР-ЛНР, організація фото виставок про «злочини ЗСУ та СБУ на Донбасі».
На території Італії в інтересах РФ
А) акції (мітинги, пікетування, петиції, конференції, виступи у ЗМІ, тощо) щодо:
– «антиНАТО, антиЄС, антиСША, антиглобалізм – ні колоніальній політиці імперіалізму!» (одночасно пропагується РФ як послідовний захисник «народних» урядів Куби, Венесуели, Сирії, який захищає від втручання в їх внутрішні справи з боку імперіалістичних держав);
– необхідності відміни санкцій проти Росії («економіка Італії руйнується через антиросійські санкції, торгівельний оборот північних регіонів Італії впав на 50%»);
З позицій Європарламенту
- відміна діючих та блокування введення нових санкцій проти Росії;
- поширення дезінформації про ситуацію на сході України під «антифашистським» кліше;
(«Партія комуністичного відродження» – 1 місце у Європарламенті).
Як підсумок:
«Гібридна» тактика РФ в Італії:
- «ключові» в реалізації проекту – спецслужби РФ, «Росспівробітництво», Міжнародний євразійський рух, Комітет спасіння України;
- координація через італійську мережу «Росспівробітництва» та «Інститут вищих геополітичних досліджень і суміжних наук» (ISAG);
- «ліві» опікуються «ЛНР» (80% виїздів до «ЛНР», 20% до «ДНР»);
- «праві» – «ДНР» (90% виїздів до «ДНР», 10% до «ЛНР»).
- «політичні» куратори з РФ:
а) КПРФ для «лівих»
б) Єдина Росія та ЛДПР для «правих».
При цьому, попри наявні ідеологічні розбіжності в діяльності, спільними для діяльності обох «флангів» відповідних проросійських громадсько-політичних сил, на що зокрема спрямована активність, як «лівих» так і «правих», зокрема є:
- створення міжпартійних груп «Друзі Путіна» у регіональних радах Італії;
- звернення до італійської влади (уряду та парламенту) щодо відміни санкцій проти Росії та визнання т.зв. «ДНР»/«ЛНР»;
- протидії введенню (продовженню) антиросійських санкцій в Європарламенті;
- організації систематичних заходів під гаслами: «антиНАТО», «антиЄС»;
- популяризації РФ як «могутньої» держави та В.Путіна як «видатного» політика.
Додатково – ознаки «федералізації» Італії за російським сценарієм:
- «праві» виношують ідеї незалежності північних регіонів (П’ємонт, Венето та Ломбардія);
- «ліві» – південних (Сардинії і Сицилії).
Новий Уряд Італії, члени якого відрізнялися своїми відкрито проросійськими настроями ще на етапі виборчих перегонів, було призначено 01 червня 2018 року.
Кістяк новопризначеного Уряду склали правопопулістські та євроскептичні політичні сили «Ліга Півночі» та «Рух п’яти зірок», одним з головних напрямків діяльності яких стала реалізація концепції вибудовування конструктивного діалогу з Москвою та обов’язкове скасування антиросійських санкцій, як таких, що заподіюють значних збитків італійській економіці (відповідно до спільної програми дій партій, узгодженої у травні ц.р.).
І хоча реалізація зазначеної концепції подавалася італійськими політиками, як виключно «проіталійська» (направлена на допомогу економіці країни), її стрімкий розвиток протягом десяти перших днів після призначення вказує на інше.
Так, аналіз узгоджених дій італійських урядовців дозволив виокремити їх основні напрямки російського лобі, що аж ніяк не пов’язані з «проіталійськими» намірами, а мають на меті виключно сприяння РФ у досягненні нею власних геополітичних інтересів не тільки у країнах ЄС, а й у цілому світі.
Зокрема, можна виділити:
- Псевдоекономічну лінію – реалізується спрямуваннями урядовців Італії зі скасування відповідних антиросійських санкцій (активно підтримується північними регіонами Італії);
- Політичну лінію – втілюється підтримкою італійського політикуму процесів повернення РФ до складу «Великої сімки» та поглиблення її участі у форматі «Росія-НАТО»;
- Енергетичну лінію – пов’язана із послабленням диверсифікації транзитних шляхів природного газу до Європи, що залишає за Росією статус монополіста у вказаному питанні.
