«У мене є кілька місяців (до початку осінньо-зимової кампанії РФ зі знищення української енергетичної інфраструктури — ред.), і мільйон телефонних дзвінків… Я намагаюся обміняти щось на ракети… Я роблю деякі речі, якими навіть не можу поділитися. Це не означає, що це поза законом. Але я не можу про це говорити», — додав Зеленський.
Дуже ріже вухо це «я». Будь-яка посадова особа, яка працює не на власний піар, а на державу, завжди і виключно говорить «ми»: ми зробили, ми домовилися, ми працюємо, ми захищаємо.
А тут — вічне «я»: я дзвоню, я домовляюся, я роблю, я намагаюся. Складається враження, ніби йдеться не про роботу державної машини, а про персональний стартап однієї людини.
За всю історію України ще не було настільки персоніфікованої державної політики. Навіть коли йдеться про речі, які робляться тисячами людей і за гроші всієї країни, у центрі незмінно опиняється одне й те саме слово — «я».
