Джерело: Главком
Атіс Клімовичс з Латвії – воєнний кореспондент, який побував на доброму десятку воєн по всьому світу. Під час повномасштабного вторгнення він приїздить в Україну з частотою раз на два місяці, бо до журналістської діяльності додав ще й волонтерську. Регулярно возить гуманітарну допомогу, передає адресні подарунки дітям, які постраждали під час війни, втратили батьків, організовує їх відпочинок у Латвії. На запитання, чому він обрав саме Україну, Атіс відповідає: «Я просто зрозумів, яке значення вона має для континенту».
«У Латвії розмова коротка: виступаєш проти держави – сядеш»
Атісе, а ви українську мову як вивчили – самотужки?
Це перебільшення, що мову я вивчив. Вчитиму вже після війни. Може, на курси якісь піду… Але розумію українську і говорю нею – не дуже добре, але як виходить… Бо з 2014 року так повелося, що засинав я під українське телебачення і прокидався під нього ж. І у якийсь момент: о, я розумію, що говорять українці! Потім книг накупив, словом, стараюсь.
А як ви ставитеся до українців, які не хочуть вчити державну мову?
Це дуже погано. Взагалі такого не розумію. Як можна їсти український хліб і зневажати мову України? Хіба людині не важливо знати, хто вона і звідти? А це пізнається через мову.
Якою є мовна ситуація в Латвії зараз?
Покращилася. Школи перейшли на латиську. Міняються навіть настрої російськомовних – пропутінців серед них поменшало. Може, ще й тому, що Латвія видворяє російських громадян, які не склали іспит з мови. Зараз таких біля тисячі, і вони також будуть депортовані.
Зі скандалом, звісно?
Та я би не сказав. Міграційна служба діє чітко й швидко: посадовили разом з речами в бус і вивезли на кордон. Ми дивимося на Україну і бачимо, що маємо вистояти так само, як вистояти намагаєтеся ви. А мова – це зброя в даному разі.
Розповім таку історію. Я у лютому був на навчанні латвійських резервістів. Навчання десь із місяць триває… Тренуються люди, згадують військову підготовку… Розговорився я з чоловіком десь у віці 50 років. Говоримо латиською, але відчуваю по акценту, що він – росіянин. Чоловік цей – кардіолог, працює у німецькій приватній медустанові, яка у Латвії відкрила дочірню клініку. Власне, навіть не просто працює, а є одним з директорів. Словом, дуже забезпечена і благополучна людина. Питаю його: «А що ви тут робите, у вашому віці і при ваших можливостях?». А він мені: «У мене син скоро в армію йде. То що, він один має Латвію захищати?». Тобто етнічний росіянин зі значним доходом, який давно живе в Латвії, говорить латиською і збирається цю країну захищати.
