Автор: Ігор Савчук
Для всіх польских «істориків», які раптом почали розказувати українцям, як жити, я нагадаю реальні факти, а не казки з соцмереж.
Моя родина знає цю історію не з Вікіпедії. Мій дід та прадід з Рівненщини воювали в УПА і загинули в 1944 році від рук радянського НКВД, захищаючи свій дім від московської навали. При цьому вони завжди з повагою та добром ставилися до поляків. Моя бабуся навчалася в краківській гімназії, а її батько та чоловік були поважними священниками, які все життя займалися освітою та культурою.
Тому закрийте пельки й не смійте міряти мільйони борців за незалежність України своїми примітивними шаблонами.
Ця страшна трагедія минулого століття ніколи не була однобокою, як це намагаються подати істеричні дилетанти. Перш ніж верещати про 1943 рік, майте мужність згадати, що йому передувало. Згадайте жорстоку польську пацифікацію українців у 1930-х роках, варварське руйнування сотень православних церков на Холмщині та колоніальне ставлення до українського населення як до людей другого сорту на їхній же землі. Саме ця державна політика роками сіяла ненависть.
Майте мужність визнати й криваві етнічні чистки, які чинили Армія Крайова та Армія Людова проти українських цивільних. Хто у березні 1944 року спалив дощенту село Сагринь, де польські загони звіряче вирізали від 600 до 800 беззбройних українських жінок та дітей? Хто влаштував бійню в Павлокомі, замордувавши 366 українців? Хто відповісь за масові вбивства у Піскоровичах та Верховинах? Польське підпілля проводило такі ж масштабні й сплановані зачистки мирного населення.
Те, що ми зараз спостерігаємо на рівні заяв деяких польських офіційних осіб, яке миттєво підхопило місцеве шовіністичне бидло – це не пошук історичної правди, а здирижований психоз. Ця брудна тенденція в інфопросторі тримається виключно на формулі 50 на 50. Половина цього смороду – кадрові російські тролі та спецслужби, які професійно б’ють по історичних ранах, щоб розвалити наш союз. Інша половина – корисні ідіоти з польського боку, які через власну тупість жеруть путінські методички й безкоштовно працюють на ворога.
Волинська трагедія – це важка спільна рана, яка потребує тверезого іспиту сумління з обох сторін, а не ліплення з себе єдиних кришталевих жертв. Спроби використовувати криваві події минулого сьогодні, щоб підривати нашу єдність під час війни, підігрувати Москві й виправдовувати сучасний російський геноцид – це вершина морального каліцтва.
Розумні люди по обидва боки кордону все розуміють і разом нищать спільного ворога. А політичні хайпожери, проплачені боти та корисні ідіоти йдуть одним маршрутом – слідом за російським військовим кораблем.
Польські партизани на тлі палаючої хати у Сагрині:
Бойовики Армії Крайової перед нападом на Сагринь:
