8 серпня 2025 року в Києві відбулося прощання з Вікторією Рощиною — українською журналісткою, яка була закатована у російському полоні.
В жовтні 2024-го вона померла у російських катівнях, а її тіло рашисти повернули без очних яблук, мозку і частини трахеї у лютому 2025 року.
Панахида за загиблою відбулася у Михайлівському Золотоверхому соборі, а прощання — на Майдані Незалежності. Вікторію поховали на Байковому кладовищі.
📹 Репортерка, яка не боялася правди
27-річна Вікторія Рощина з початку повномасштабного вторгнення їздила на окуповані території, аби розповідати правду про життя українців під окупацією.
У 2022 році дорогою до Маріуполя її вперше затримали. Через тиждень звільнили — змусивши записати відео, де вона заперечує будь-які претензії до спецслужб РФ. Вона не зламалась.
У 2023-му вона знову поїхала на тимчасово окуповану територію — цього разу її схопили вдруге, в Мелітополі. Вікторію етапували до Росії, де понад рік вона перебувала у кількох тюрмах. Востаннє — у слідчому ізоляторі №2 міста Таганрог.
📛 Тортури, мовчання та безкарність
Про смерть Вікторії стало відомо 10 жовтня 2024 року — повідомлення отримав її батько. Але тіло журналістки вдалося повернути лише в лютому 2025-го.
Розслідування показало шокуючі подробиці:
– її катували,
– на тілі були ножові поранення,
– вона важила менше 30 кг,
– тіло ховали від перевірок,
– внутрішні органи були вилучені.
Нова судмедекспертиза перед похованням підтвердила численні переломи, травми голови, гомілок і шиї.
🎙 Вона — вічний голос окупованих
«Вона не палає — вона горить. І це полум’я — не згасне», — сказав голова Комітету зі свободи слова ВР Ярослав Юрчишин.
Вікторія мала повернутися з обміну 13 або 14 вересня 2024 року. Вона не дочекалась і не повернулась.
Тепер повертається — у пам’яті, у справедливості, у боротьбі.
👁🗨 Кати хто?
За даними українських правоохоронців, до катувань Вікторії причетний керівник таганрозького СІЗО №2 — підполковник внутрішньої служби РФ Олександр Штода.
В СІЗО № 2 міста Таганрог Ростовської області Вікторія Рощина зазнала системних катувань, побоїв, принижень, погроз, жорстких обмежень у доступі до медичної допомоги, питної води та їжі. Окрім цього, до неї застосовувалися фізичні покарання та психологічний тиск із вимогою співпраці з адміністрацією установи.
Українські правоохоронці заочно повідомили йому про підозру за організацію катування журналістки Вікторії Рощиної.
💬 «Там немає медіа, але є українці»
Це були її слова. Вона знала, що ризикує. Але вважала — це її місія.
«Після премії за хоробрість вона не зупинилась. Вона поїхала далі. Туди, де немає світла. Щоб принести його», — згадує Ангеліна Карякіна.
🕯 Світла пам’ять
Світло, яке Вікторія не просто несла — вона була цим світлом. Світлом правди, яке спалює темряву.
І навіть після смерті, вона продовжує цю боротьбу. Бо правда — як і свобода — ніколи не вмирає.
