Site iconSite icon Myrotvorets News

Свобода слова має межі там, де починається служіння агресору, українці це зрозуміли дуже дорогою ціною

Миротворець допомагає пролити світло на гібридний рашизм.

Колись і українці багато говорили про свободу слова. Про плюралізм думок, право на альтернативну позицію, необхідність чути всіх і не обмежувати жодного голосу. У 2015–2018 роках ці дискусії були особливо гучними. Ми проходили складний шлях усвідомлення того, що свобода слова може ставати зручним прикриттям для тих, хто прагне знищити саму свободу.

Світ має еволюціонувати до рівня українців зразка 2026 року. У порівнянні з українцями зразка 2015-2018 років, країна зробили грандіозний ривок. Правда, оплачений кров’ю.

Станом на 2026 рік українське суспільство вже має зовсім інший рівень розуміння цієї проблеми. Ми навчилися розрізняти незгоду з владою, політичну конкуренцію, альтернативну думку із цілеспрямованим просуванням інтересів держави-агресора. Зрозуміли, що перебування на боці Росії під час її загарбницької війни проти України — це зовсім не прояв плюралізму. Коли за розмовами про «альтернативну точку зору» стоїть робота на користь агресора, йдеться вже про зовсім іншу площину — відповідальність за сприяння агресії, а в конкретних випадках і про злочин.

Україна за ці роки зробила колосальний світоглядний ривок. Від суспільства, якому ще треба було довго пояснювати, чому російська пропаганда не є звичайною політичною позицією, до суспільства, яке значно краще розпізнає механізми ворожого впливу. Цей шлях оплачений надзвичайно дорого. Кров’ю, життями, зруйнованими містами, скаліченими долями. І саме тому здобуте розуміння має таку високу ціну.

Сьогодні світові доводиться вчитися того, що українці засвоювали роками війни: російські агенти впливу не завжди приходять із промовами на підтримку Кремля. Часто вони ховаються за респектабельними формулюваннями про свободу дискусії, демократичний плюралізм, необхідність діалогу та «неоднозначність ситуації». Вони можуть працювати в медіа, політичних структурах, експертному середовищі, блогерствувати, проникати в інституції, впливати на рішення, блокувати допомогу Україні, послаблювати обороноздатність і санкції та просувати рішення, вигідні державі-агресору.

Так де закінчується свобода висловлювань і починається свідоме сприяння агресору? Де різниця, коли демократичні інституції захищють право на думку, а де заплющують очі на використання власних механізмів свободи для руйнування цієї самої свободи?

У «Миротворці» за перші п’ять із лишком років війни наслухалися про пресловуту «свободу слова» вдосталь, по горло. Про права, демократичні цінності, неприпустимість обмежень і необхідність вислухати кожного. Інформаційні цунамі накривали знову й знову. Але робота тривала без оглядки на інформаційні буревії і віхоли. Бо усвідомлення небезпеки не завжди приходить одночасно з її появою. Іноді суспільству потрібні роки, щоб побачити систему там, де раніше воно бачило окремі висловлювання, випадкові збіги чи просто «іншу думку».

Екскурс в історію:

Українці пройшли цей шлях. І заплатили за нього страшну ціну.

Тепер черга світу дорости до розуміння, яке Україна виборола власним досвідом: демократія не зобов’язана бути беззахисною перед тими, хто використовує її інструменти для знищення демократичного світу. Свобода слова не повинна перетворюватися на індульгенцію для агентурної діяльності, пропаганди війни та обслуговування інтересів агресора.

Світові варто еволюціонувати до рівня українського розуміння 2026 року. І дуже хотілося б, щоб іншим країнам для цього не довелося проходити український шлях і платити таку саму ціну.

Exit mobile version