«А ви взагалі люди?» – журналіст розповів історію російського військовополоненого, від якої холоне кров
«Таких історій багато. Спокійно їх слухати просто неможливо», – «Апостол» Дмитро Карпенко.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну журналіст і блогер «Апостол» Дмитро Карпенко узяв інтерв’ю у понад півтори тисячі полонених російських військових. За цей час він почув безліч моторошних історій, але одна з них настільки вразила, що, за словами Карпенка, «волосся на голові заворушилося».
Журналіст поділився шокуючою розповіддю полоненого на ім’я Роман Черніков.
Черніков утопив свою шестирічну прийомну доньку, бо, мовляв, та заважала йому відпочивати з друзями за чаркою. Після злочину він зачинився в сараї з тілом дитини і провів там тиждень. Його змусили вийти дружина й теща.
Але на цьому жахіття не закінчилося — подружжя разом, власними руками, спалило тіло дівчинки, а попіл розкидало в чотирьох різних місцях.
Аби замести сліди, дружина Чернікова звернулася до поліції зі зверненням про зникнення дитини.
Протягом кількох місяців правоохоронці шукали дівчинку, поки вбивця з дружиною майстерно грали роль вбитих горем батьків.
Зрештою, правда вийшла назовні. Чернікова ув’язнили. Але й це не стало фіналом історії. Уже у в’язниці він підписав контракт із міноборони РФ і був відправлений на війну в Україну, де згодом потрапив у полон.
«Хочеться спитати в росіян: “А ви взагалі люди?”», – каже Карпенко, зазначаючи, що це далеко не єдиний випадок, коли російські військові виявляють тотальну деградацію, жорстокість і моральну гнилизну.
Цей випадок – лише одна з тисяч історій, що демонструють не просто злам системи цінностей у російському суспільстві, а повний їх брак.
Замість каяття – контракт на вбивства.
Замість тюрми — автомат у руки. І це не про окрему людину. Це про державну політику, яка з бруду і крові ліпить собі солдатів.
Карпенко наголошує: ті, кого Росія кидає у бій, — не просто чужі люди. Це часто морально вбиті істоти, які несуть смерть не лише за наказом, а як своє природне середовище.
У час, коли Україна бореться за свободу і людяність, вкрай важливо не втрачати цієї людяності у відповідь на звірства. Але й не можна заплющувати очі на те, що в обличчі деяких «солдатів» – не просто ворог, а втілення зла, без оправдань, без напівтонів.
