За матеріалами Слідства Інфо.
Майже три роки після повної окупації Маріуполя точна кількість загиблих мирних мешканців та військових досі залишається невідомою. Нові свідчення колишнього полоненого Сергія Гриціва, морпіха, який два з половиною роки перебував у російському полоні, проливають світло на масштаби злочинів російських військових у місті.
Під час ексгумації в Маріуполі конвоїри з Оленівки ділили гроші загиблих
Навесні 2022 року Гриців та інші українські бранці були змушені ексгумувати тіла цивільних з різних частин Маріуполя — біля будинків, у дворах і стихійних похованнях.
Протягом місяця бранців о 4 ранку вивозили з Оленівської колонії до зруйнованого міста, де вони розкопували масові поховання та діставали тіла з-під завалів.
За словами Гриціва, полонені відкопали близько 800 тіл і стали свідками мародерства з боку російських конвоїрів.
Конвоїри з Оленівської колонії систематично обшукували загиблих, забирали документи, телефони та гроші, які потім ділили між собою.
«Ми бачили, як конвоїри, які нас супроводжували, ділили між собою гроші та цінні речі, знайдені під час ексгумацій», — розповідає Гриців.
Після цього тіла складали у чорні мішки, присвоювали номери й вивозили до імпровізованого моргу. Документи загиблих часто не зберігали, а особи людей належним чином не фіксували.
Серед загиблих були діти та літні люди — багато хто помер від обстрілів, голоду, холоду або відсутності медичної допомоги під час облоги міста.
«Було дуже багато розірваних тіл після обстрілів. Ми це все намагалися відкопувати. Але бувало, що руками просто не дістанеш, а техніку окупанти не охоче залучали. Наприклад, у нас інформація, що під завалами будинку повинна бути ціла сімʼя, а ми знайшли тіло тільки однієї жінки, решта — залишилися під бетонними плитами. Минув тиждень і ми побачили, як той будинок вже “важка” техніка горне», — додає колишній полонений.
Полонених возили і на Старокримське кладовище, де вже були поховані цивільні. Там вони бачили родичів загиблих, які були проти повторних ексгумацій. Слідчі казали рідним, що це поховання ще при українській владі, і їм треба перевірити — чи не вбили цивільних. Як діставали тіла, окупанти присвоювали номера загиблим людям, а документи часто викидали назад у вириту траншею.
Згодом цих же українських військовополонених катували та судили за сфабрикованими звинуваченнями — сам Сергій Гриців отримав 25 років ув’язнення.
«Якщо ти не хотів підписувати “щиросердне”, конвоїри закривали в карцер. Рано чи пізно, через 3 місяці, коли здоров’я вже на межі, то підписуєш», — розповідає Гриців.
У полоні Сергій пробув два з половиною роки і пережив численні катування: струм до геніталій, підвішування за ноги, пакет з хлоркою на голові, вирвані нігті, зламані ребра. Під час етапування та перед обміном усі копії вироків у полонених вилучали.
І досі невідома кількість загиблих у Маріуполі через російську окупацію
Водночас масштаби втрат серед маріупольців залишаються невідомими. За даними прокуратури Донецької області, відкрито майже 6,5 тисячі кримінальних проваджень за фактами злочинів, скоєних під час бойових дій у місті. Серед них — загибель цивільних та військових, зниклі безвісти та масові руйнування.
Наразі окремо розслідують долю близько 5 тисяч осіб, які вважаються зниклими безвісти: серед них близько 3 тисяч — військові, приблизно 1,5 тисячі — цивільні дорослі, і щонайменше 167 дітей.
Офіційні документи Слідчого комітету РФ підтверджують: під час облоги тіла мирних мешканців зникали, місця поховань часто не фіксували, а родичі безвісти зниклих отримували лише формальні відповіді. Незалежні слідчі та міжнародні організації не мають доступу до міста, що ускладнює встановлення обставин загибелі маріупольців.
На місці зруйнованих російсько-фашистськими загарбниками будинків, під завалами яких залишалися люди, нині зводять нове житло — не для маріупольців. Тіла загиблих мешканців міста ніхто системно не шукає. Окрім їхніх рідних.
Маріуполь залишається символом безкарності та злочинів російських військ: тисячі загиблих і зниклих, систематичні катування українських військовополонених і грабежі цивільного населення лишаються на совісті окупантів, а світ досі не знає повної правди про масштаб трагедії.
