По Європі розповзлися метастази московитського впливу — численні емігранти, лобісти та «політичні туристи», які комфортно влаштувалися в заможних західних країнах. Вони публічно «люблять» Москву здалеку: виправдовують агресію, поширюють кремлівські наративи, фінансують проросійські організації чи просто отруюють громадську думку в соцмережах і локальних спільнотах.
При цьому вони звинувачують у «нацизмі» саме тих, хто чинить опір імперській експансії. Це класична гібридна тактика: сидіти в безпеці під захистом європейських свобод і водночас підривати їх зсередини, розпалюючи розділення, релятивізм і толерантність до авторитарної агресії.
Європейські еліти, як і Україна, десятиліттями закривали на це очі — через дешевий газ, корупційні зв’язки, наївний пацифізм чи банальну інертність. Результат: п’ята колона, яка почувається в «жирній Європі» краще, ніж багато місцевих, і продовжує працювати на країну-агресора.
Є й такі росіяни, хто втік від путінізму і чесно інтегрується. Але саме активна, голосна, часто добре фінансована частина, яка ностальгує за «русским миром» і просуває антиукраїнські та антизахідні тези, і створює цю метастатичну картину. Ігнорувати її — означає повторювати помилки минулого.
Цитата Райски Эльвира Майевна:
— Если человек живет и соглашается с правилами, соглашается с этой пропагандой, молчит, боится что-то высказать. <…> Вот если, конечно, так жить, то может быть ты русофобии и не увидишь, и не услышишь. А если ты хочешь иметь свое мнение и не давать в обиду свою страну, своих прадедов, свои корни, Если у тебя есть гордость за то, что в тебе течет русская кровь, то, конечно, русофобия присутствует.
