Російське подружжя Аліса та Сергій Садовникови, які раніше служили в армії РФ, вирішили втекти з росії після того, як розчарувалися у війні. Для цього вони обрали вкрай небезпечний маршрут — пропливли близько 333 км Чорним морем на каяку за вісім діб.
За даними «Север.Реалії», обоє спочатку підтримували російське вторгнення. Аліса, яка до служби працювала вчителькою математики, зізналася, що пішла до армії під впливом російської пропаганди.
“Надо идти на фронт, родине помогать. Считала, что кто не идет – тот трус, и все в таком духе. Причины были иррациональные. Мы с Сережей два дол..ба, я не буду ничего придумывать, так и есть: мы поверили тому, что рассказывает телевизор, мы пошли за родину, за Русь, против “укрофашистов”, мы были искренними Zетниками в худших проявлениях,” – виправдовується зараз Аліса.
Сам Сергій пояснює своє рішення піти на війну важким дитинством.
“Родители мои погибли, когда мне было три года, воспитывался я в детдоме в Кировской области. Там нам всегда про патриотизм рассказывали, за Россию и против фашизма,” – каже російський воєнний злочинець.
Вбивця українців раніше воював у складі ПВК «Вагнер», а згодом підписав контракт із Міноборони РФ.
Згодом, за їхніми словами, ставлення до війни змінилося. Сергій розповідав про важкі бої, великі втрати та проблеми всередині російської армії. Аліса також намагалася звільнитися зі служби, однак зробити це не вдалося.
Садовніков розповідає про звіртсва рашистів: “Я записался в медики. Прошел там же, в Молькино, подготовку тактического медика – и на войну. Я и своих спасал, и украинцев спасал, их, правда, потом убивали в подвале…”
За його словами, одним із найважчих епізодів став вихід із позицій у Соледарі, коли по ньому відкрив вогонь снайпер. Російський воєнний злочинець скаржиться:
“Я был в разведке, медиком, заходили через кладбище, потом вытаскивал наших. У меня с собой был только большой медицинский рюкзак. Выходил последним, по мне начал работать снайпер. Девять раз я поднимался на холм и спускался, пытаясь выйти. Ничего хуже в моей жизни не было. Каждый раз, когда я выполнял свою работу, я очковал, мне было страшно. То, что было и что я там видел, не описать словами.”
Після заколоту Пригожина 23–24 червня 2023 року, в якому, за словами Сергія, він також брав участь, він два місяці нічого не робив, а потім повернувся на колишню роботу. Пропрацював там лише місяць. Після цього знову вирушив воювати — стверджує, що знову «з найкращих спонукань рашистської пропаганди».
“Я решил вернуться и в ноябре 2023–го заключил контракт с Минобороны. Но там оказалось хуже, чем в ЧВК: никакой дисциплины, разгильдяйство и воровство, наплевательское отношение к людям, необоснованные штурма. Просто глупые приказы идти вперед, люди шли – и погибали, погибали, погибали. Мы вытаскивали раненых, зашивали, их отвозили на вторую линию обороны, а там про них забывали – кто–то из них гнил, лекарств нормальных не хватало. И когда доходили до крайнего состояния, их отправляли дальше. Избивали бойцов за малейшую провинность, привязывали к деревьям или пристегивали наручниками, они по двое суток так стояли. Или сажали в ямы – там вообще могли месяцами держать. Хлеб и сухпаек кидали им как собакам,” — скиглить окупант.
Наприкінці 2024 року подружжя залишило військову службу та почало переховуватися в Краснодарі. Вони змінювали квартири, уникали камер і намагалися не потрапити до рук військової поліції. І травня 2025 по осінь жили в лісі.
У червні 2026 року Садовникови вирішили залишити росію морем. Вони придбали каяк, запаслися водою та їжею і вирушили з району Туапсе. Подорож тривала вісім діб, за які вони пережили кілька штормів і майже не спали. Останні три дні, за їхніми словами, подружжя провело без їжі.
Зрештою вони дісталися турецького узбережжя. Звідти планували потрапити до Греції, а потім — до Іспанії, де хотіли попросити політичного притулку.
Однак поблизу грецького кордону їх затримала берегова охорона. Згодом Садовникови опинилися в турецькому депортаційному центрі. Турецька влада ухвалила рішення про їхню депортацію до росії, проте адвокат подружжя оскаржив це рішення в суді.
Наразі Садовникови залишаються в Туреччині. Їхній захист намагається не допустити повернення до росії, де їм може загрожувати кримінальне переслідування за дезертирство.
