Джерело: Главком, Рух «Чесно».
4 грудня Київрада таки дійшла до того, що довго відкладала: завершила спеціальну процедуру дерусифікації, розпочату ще у 2022 році. Частина депутатів у вирішальний момент просто випарувалася із сесійної зали. Відразу зауважимо, це ще не означає кінець перейменувань — далі подробиці.
Йдеться про пакет із 18 перейменувань, які чекали розгляду місяцями. Деякі проєкти припадали пилом ще з травня, дві ініціативи тягнулися з минулого року, а в жовтні все це вже намагалися проголосувати, але тоді не зібрався кворум. Класика жанру.
Історичні назви без політичного гриму
Серед ухвалених рішень — повернення історичної справедливості в прямому сенсі. Вулиця Лаврська, названа у 2010 році на прохання московського духовенства напередодні візиту патріарха Кирила, знову отримала імена Івана Мазепи та Новонаводницької. Рішення давно назрівало, мало підтримку громади, петицію, рейтингове голосування і повноцінне громадське обговорення.
Підтримка була переконливою — 72 голоси «за». Але дев’ять депутатів вирішили не брати участі: хтось не натиснув жодної кнопки, хтось демонстративно витягнув картку зі слоту. Формально — ні «проти», ні «утримався». Фактично — втеча від відповідальності.
Цей кейс став показовим: навіть коли йдеться про ретельно підготовлене рішення з експертними висновками й підтримкою киян, частина обранців обирає тактику мовчазного саботажу.
Провали, які все ж подолали
Два перейменування, що провалилися навесні, у грудні все-таки пройшли. Сквер «Слава танкістам» тепер носить ім’я загиблого захисника Артема Соханя, а бібліотека імені Герцена стала бібліотекою київського краєзнавця Сергія Вакулишина. У травні на це не вистачило голосів, у грудні — вистачило політичної волі.
Загалом цей пакет підвів риску під спеціальною процедурою дерусифікації, яку Київрада запустила ще до появи відповідного законодавства. Щоб уникнути хаосу, місто створило експертну топонімічну групу за участі науковців НАН, яка роками перевіряла всі пропозиції. Основний масив таких об’єктів уже пройдено, залишилося лише кілька складних випадків.
Хто голосував, а хто робив вигляд
Цього разу міський голова Віталій Кличко підтримав усі 18 рішень. Контраст разючий, якщо згадати минулий рік, коли він пропускав майже всі голосування з деімперіалізації. Зміна пояснюється просто: тепер саме мер головує на засіданнях. Колишній секретар Київради Володимир Бондаренко після того, як стало відомо, що він фігурує у скандальних «плівках Комарницького», оприлюднених в рамках спецоперації НАБУ та САП «Чисте місто», залишив цю посаду.
За фракційною статистикою лідирує «Удар», далі — «Слуга народу» і «Європейська солідарність». «Голос» традиційно тисне лише «за», але має обмежену кількість присутніх через службу частини депутатів у війську.
На протилежному полюсі — група ПЗЖМ, сформована з колишніх обранців забороненої ОПЗЖ. Лише чверть їхніх голосувань — «за», натомість рекордні показники «не голосував», хоч такого варіанту в депутатських обов’язках не існує.
Тактика «випаровування»
Найбільший сюрприз дня — 28 депутатів, які зникли саме під час розгляду дерусифікаційних проєктів. Хтось виходив із зали, хтось за секунду витягував картку, хтось повертався рівно після «незручного» голосування. Іноді ці зникнення дивним чином збігалися з попередніми критичними виступами тих самих депутатів.
Рекордсмени з пропусків — представники різних фракцій. Вони проголосували за перший проєкт, а решту 17 просто проігнорували. Така поведінка виглядає не як випадковість, а як свідома стратегія: не підтримати, але й не пояснювати чому.
Що далі
Завершення спеціальної процедури не означає кінець перейменувань. Закони про заборону російської імперської символіки та про національну пам’ять переводять процес у загальнонаціональну площину. Тепер рішення громад ґрунтуватимуться на висновках Інституту нацпам’яті, а нові об’єкти для дерусифікації ще з’являться — орієнтовно вже наступного року.
Окрема складна тема — вшанування загиблих військових. Охочих значно більше, ніж вулиць, а іноді на одній адресі мешкали кілька полеглих захисників. Місто вже призупиняло прийом заяв і шукає альтернативні форми меморіалізації, бо ресурс топоніміки не безмежний.
4 грудня Київрада перейменувала й вулицю Волго-Донську на честь Героя України Павла Петриченка. Це рішення стало нагадуванням: дерусифікація — не про таблички, а про пам’ять, відповідальність і чесність.
