Джерело: Тhe Мoscow Тimes.
Праця за $10: як працює система державного рабства і куди рухається Росія
Історії північнокорейських робітників у Росії — це майже лабораторний приклад того, як виглядає держава, де людина повністю підпорядкована системі, а її праця — ресурс для утримання режиму. І це та модель відносин між державою і громадянами, до якої впевнено крокує фашистська росія.
За даними дослідження правозахисної організації Global Rights Compliance, яку цитує NBC News, громадяни КНДР, яких відправляють на будівництва в Росію, працюють до 16 годин на добу майже без вихідних та отримують на руки близько 10 доларів на місяць.
Робітники також скаржаться на вкрай важкі умови проживання. За їхніми словами, вони змушені спати в переповнених неопалюваних контейнерах, де повно тарганів і клопів, а можливість помитися з’являється лише один-два рази на рік. Травми та хвороби здебільшого залишаються без уваги з боку керівництва. «Ми живемо гірше, ніж худоба», — зазначив один із будівельників.
Але найцікавіше — це не умови. Це гроші.
Як працює “зарплата” в системі
Формально робітник заробляє значно більше, ніж ті $10, які він отримує на руки. Але механіка проста і цинічна:
- держава КНДР встановлює обов’язковий “платіж” — приблизно $700 на місяць;
- ці гроші фактично вилучаються із заробітку;
- якщо сума не покрита — утворюється “борг”, який переноситься далі;
- у результаті людина працюючи заходить “в мінус”;
- реальний дохід в місяць — близько $10.
Тобто левова частка заробленого йде державі. Працівнику залишається символічна подачка, яка не має нічого спільного з оплатою праці.
Це фінансова модель, де людина існує як інструмент для наповнення бюджету режиму.
Контроль і повна ізоляція
Після прибуття до Росії у робітників забирають паспорти. Вони перебувають під постійним наглядом спецслужб КНДР і не можуть вільно пересуватися чи розпоряджатися своїми грошима.
Багато хто навіть не знає, на кого саме працює.
Це ключовий момент: відсутність інформації, відсутність вибору і повна залежність.
Експорт рабської праці як державна стратегія
Північна Корея системно відправляє своїх громадян працювати за кордон. Програма охоплює десятки країн і приносить режиму сотні мільйонів доларів щороку.
Робітників використовують у будівництві, текстильній промисловості, сфері послуг, навіть в ІТ.
Інакше кажучи, це не виняток. Це норма, поставлена на потік.
Північна Корея залишається однією з найбідніших країн світу. Її реальний ВВП оцінюють приблизно у 26,7 млрд доларів, а на одну людину припадає близько 1,1 тисячі доларів. Доходи пересічного громадянина становлять лише 3–4% від рівня доходів у Південній Кореї.
Навіть керівники підприємств там отримують близько 10 доларів на місяць. То “зачєм платіть больше” звичайному чорноробу?
Москвинів чекає “світле майбутнє”
Після початку повномасштабної війни проти України Росія активно залучає північнокорейських робітників, закриваючи дефіцит кадрів. Йдеться вже про десятки тисяч людей, і цифри зростають.
Росія поступово вбудовує у свою економіку модель, де:
- права працівника відсутні;
- контроль держави — максимальний;
- більшість заробленого централізується;
- людина — витратний ресурс.
Це модель, у якій не потрібні ані незалежні профспілки, ані свобода слова, ані доступ до інформації. Інтернет у такій системі — зайвий. Права — теж. Залишається лише одна “правильна” позиція — державна.
І саме до такої моделі дедалі впевненіше рухається Росія, запозичуючи не лише робочу силу, а й принципи її використання.
