Джерело: NYT.

Масове повернення загиблих солдатів є одним з небагатьох конкретних результатів переговорів про перемир’я, організованих США.

Україна зустрічає своїх загиблих воїнів і повертає їм ім’я

Сотні тіл прибувають на запилену залізничну платформу в Одеській області. Безіменні, понівечені, витягнуті з окопів, піску й багна, вони лежать у білих мішках, які знімають із рефрижераторів і відвозять у польову лабораторію. Там — швидка, майже безмовна робота: облік, фото, зразки ДНК. Це не просто ритуал, а спроба повернути кожному ім’я.

В обміні минулого місяця з Росією, яка має отримати рівну кількість тіл, 1600 останків було відправлено в Одеську область. Ще 1000 тіл прибули в Україну пізніше.

6 000 тіл: Найгуманніша частина перемовин

Ця величезна партія тіл стала одним із небагатьох реальних результатів трьох раундів переговорів про припинення вогню, організованих США. Ані ті зустрічі, ані навіть саміт між Дональдом Трампом і Путіним не загальмували бої, але дали Україні шанс повернути додому своїх полеглих.

Згідно зі стамбульською угодою, Україна має отримати від Росії 6 000 тіл — разом із домовленістю про обмін полоненими.

Кожен із цих мішків — не просто вантаж, а чиясь історія, чиясь незавершена розмова, чиясь родина, що чекає дзвінка.

Конвеєр смерті і надії

У червні перші останки приїхали в Україну. В Одеській області розгорнули справжній конвеєр: шість команд судово-медичних фахівців працюють під камуфляжною сіткою, рятуючись від спеки. Поліцейські слідчі, патологоанатоми, криміналісти й розвідники крок за кроком ідентифікують мертвих.

Тіла переміщуються зі станції на станцію в процесі, який займає від 20 до 30 хвилин на кожну. Кожне тіло перевіряють на вибухівку, документують речі, відбирають ДНК, відновлюють відбитки пальців за допомогою спеціальної процедури з гарячою й холодною водою.

Усі останки отримують 17-значний код: дата, установа, порядковий номер. Кожна річ — від обручки до шматка одягу — окремо пакується й фотографується.

«Особисті речі — надзвичайно важливі, — каже старший слідчий Андрій Шелеп. — ДНК для багатьох сімей — абстракція. А от побачити знайомий годинник чи кільце — це вже доказ, якого не відкинеш».

Люди серед тіней

Атмосфера цієї роботи майже не проговорюється, але вона всюди. Запах розкладу, крики птахів, важка спека. Руслана Клименко, 27-річна патологоанатом, працює в кількох шарах захисного одягу, але навіть через нього просочуються рідини з тіл. На голові вона зав’язала дві рожеві стрічки — єдиний яскравий акцент серед білих мішків і камуфляжу.

«Нижня щелепа відсутня», — констатує вона, коли черговий мішок розкривають. Усередині — те, що виглядає як ганчір’я й бруд, а насправді є людською тканиною.

Ідентифікація 6 000 останків може тривати понад рік

На черзі — ще тисячі. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко визнає: ідентифікація 6 000 останків може тривати понад рік. Адже в окремих мішках — частини тіл кількох людей.

Для родин це очікування — катування. Тетяна Дмитренко з Києва чекала понад півтора року на новини про свого чоловіка Олександра, який загинув біля Бахмута у листопаді 2023-го. Його тіло довго не могли повернути через окупацію території.

«Все, що залишалося — це його останнє повідомлення: Я люблю тебе. Чекання було гірше, ніж пекло», — каже жінка. Лише у червні 2025 року аналіз ДНК підтвердив: серед повернених останків — тіло її чоловіка.

«Він боявся тільки одного — що залишиться на полі бою назавжди. Тепер я маю спокій: він удома».

Масштаб трагедії, яку принесли росіяни

Сьогодні в Україні понад 70 000 людей вважаються «зниклими безвісти за особливих обставин». Це і солдати, і цивільні, зниклі за роки великої війни. Кожне повернуте тіло — крихта справедливості в масштабі трагедії.

Обмін мертвими — страшний парадокс: на полі бою люди стріляють одне в одного, а потім сторони домовляються хоча б про те, щоб їхні тіла повернулися додому. Це єдина точка, де війна поступається місцем людяності.