Вбивця Андрія Парубія Михайло Сцельніков народився 14 лютого 1973 року. Останні роки він займався ремонтом побутової техніки та проживав у Львові. У 2003 році чоловік відкрив власний ФОП, який працював аж до 2022-го року. Тільки після початку російсько-білоруської агресії кілер Парубія закрив свій бізнес.
Син кілера Михайло пішов добровольцем після початку повномасштабної війни та, на жаль, провоював менш ніж півтора року.
Однак його батько Сцельніков Михайло вбив саме Андрія Парубія – представника влади, яка вберегла країну від повномасштабної війни, від прірви, куди ми ступили у лютому 2022 року після трьох років роззброєння.
Вже під час судового засідання після вбивства Парубія він зробив гучну і дивну заяву. “Я би вбив Порошенка, якби жив у Вінниці. Парубій просто був поруч. Якби був Петя, то був би Петя, якщо я жив би у Вінниці”, – заявив Сцельніков.
“Він не тільки Андрія Парубія вбив, він вбив свою дитину вдруге. Власними руками” – вважає перша дружина вбивці.
Воїн зник ще в травні 2023-го в районі Бахмута. Тепер перша дружина звинувачує чоловіка у вбивстві не тільки політика, але й у “вбивстві” власного сина.
Журналістам OBOZ.UA вдалося поговорити з першою дружиною вбивці Андрія Парубія Михайла Сцельнікова.
“Ми 27 років не жили разом, і для мене це… Він просто вбив свою дитину вдруге. Він не тільки Андрія Парубія вбив, він вбив свою дитину вдруге. Власними руками”, – сказала жінка.
Вбивця мав також другу дружину. Коли журналістка зателефонувала їй, та відповіла:
“Ну, зараз я ще не готова. Я йду на похорон Андрія Парубія. Я не хочу давати коментарів. Пізніше, одним словом”.
Друга дружина, мати загиблого на фронті сина кілера Андрія Парубія, львівська письменниця Олена Чернінька, видала книгу про сина “Лемберґ. Мамцю не плач”. “Лемберг” – це позивний її сина Михайла Сцельникова в ЗСУ.
У перший день повномасштабного вторгнення РФ жінка була вдома. Вона третю добу поспіль моніторила події та чекала на початок війни, розповідає Суспільне.
“Я фактично перша дізналася про війну. Я нікого не будила спеціально, мені хотілося б щоб мої рідні та близькі прожили бодай, хоча б годинку, хоч дві у мирній країні. Мій син зі своєю молодою дружиною, він чотири місяці як одружився, спав у себе вдома. Але він також чекав цю війну”, — розповіла письменниця.
Мама воїна каже, що у неї не було варіантів, окрім, як підтримати сина.
“Бо це доволі стала серйозна особистість, яка прийняла рішення і мені або піти з його життя, або включитися в його життя. Він мені сказав: “Мамо, розумієш, якщо зараз це не закінчити, то це не закінчиться ніколи. І я не хочу, щоб мої діти замість мене через 10-20 років знову були в стадії війни”, — пояснила Олена.
“Це людина, у якої завищене почуття справедливості, настільки, що він не міг пройти повз будь-якої ситуації, яка потребувала негайного вирішення. І таким він був з дитинства. Я ніколи його не вчила, що коли хтось виходив, зокрема, жінка виходить з трамвая, їй повинен подати ручку. Але коли ми їхали в трамваї і він виходив перший ще малючком він подавав мені ручку і всім жінкам – такий він був вроджений і такий він був у всьому”, — поділилася Олена.
Змиритись із втратою жінка не змогла. Вона почала спілкування зі зниклим сином через дописи у фейсбуці, там вона публікувала листи до сина. Згодом вони увійшли до книги Олени під назвою “Лемберґ: мамцю, ну не плач”:
“Для мене він завжди живий, я почала з ним спілкуватись через пости у Фейсбук під хештегом “Лемберґ: мамцю, ну не плач”. Це його слова були: “Мамцю, ну не плач”. І під цим хештегом я почала писати до нього листи. Листи, спогади історій, подій, як все відбувалось. Цей хештег і став назвою книги, а всі ці дописи в фейсбуці я зібрала в книгу і дописала ще далі”.
Олена додала, що в тиждень їй надходить кілька листів від матерів та дружин, які прочитали книгу:
Дуже багато дотичності особливо у тих дітей, у тих хлопців, які народились вже у вільній Україні. Це такий специфічний пласт дітей, які знають, що є вільна Україна. Вони не знають інакшої. І вони ідуть (воювати, — ред.) тому, що в них живуть гени їхніх пращурів”.
Син, який зник на війні
Сцельніков Михайло-Віктор (1994 р.н.), був програмістом та викладав у комп’ютерній академії КРОК у Львові. Потім працював у TurnKey Lender. У травні 2023 року він зник безвісти під час бойових дій у районі Бахмута.
“Люди стоять. Потроху доводиться відходити, але тримаються. Ми розуміємо, що треба триматись і чекати контрдій основних сил, які накопичують. І будемо чекати. Протримаємось, прорвемось. Іншого варіанта немає. Віримо в контрудар наших у найближчий можливий час”, – писав Михайло-Віктор у своїх соцмережах про ситуацію в Бахмуті в березні 2023-го. Через кілька місяців він зник.
Офіційного підтвердження загибелі Михайла-Віктора немає. Сам він ще до початку повномасштабної війни, 23 лютого 2022 року, створив петицію про впровадження негайного візового режиму з РФ.
Пізніше з’явилося роз’яснення матері зниклого безвісти бійця щодо ролі батька-кілера в житті родини.
