Автор: Oleh Manchura, український журналіст, історик, телеведучий і публіцист.
У сербському кейсі Володимир Зеленський зробив те ж саме, що ще до вторгнення — в китайському.
Тоді Арахамія розповідав про ефективних менеджерів-комуністів та їх “служіння державі”, а Олена Зеленська навіть літала на кінофестиваль на честь століття Компартії КНР.
Себто, Зеленський знову спробував розміняти моральний капітал на примарні ніштяки.
Але й буде так само: втратимо серед друзів, не здобудемо серед ворогів.
Албанці та тайванці — друзі, серби та китайці — вороги, а спроба грати в ріалполітик з шулерами закінчиться нашим моральним банкрутством.
Крім того, для нації яка пережила Голодомор, мають існувати перестороги, аби сідати вечеряти за один стіл з тими, хто використовує геноцид як інструмент державної політики.
Про те, що робили китайці в Тибеті знає весь світ, але набагато менше про те, що робили серби з албанцями в Косово після 1912 року.
Спершу дві цитати албанського прем’єра Еді Рама, в лютому та червні 2022 року.
Ранок 24 лютого, тільки почалося вторгнення. “Сьогодні вранці ми прокинулися з новинами про звірства, які нагадують найтемніші сторінки європейської історії. Цей напад на суверенну державу є неприйнятним“.
Червень, після спільного візиту до України з чорногорським прем’єром. “Те, що ми побачили в Ірпені та Бучі — це невимовний біль та злочин проти людяності. Албанія підтримуватиме Україну на шляху до відновлення та справедливості, бо ваша боротьба — це боротьба за свободу всієї Європи“.
На початках вторгнення албанці говорили так жорстко, ніби це були литовці чи естонці. Їхні проєкти резолюцій в ООН були максимально непоступливі щодо Кремля. Вони одні з перших перейменували вулицю на якій стояло посольство РФ в Тирані — на вулицю Вільної України.
Ми не просто так називаємо сербів маленькими або ж балканськими русскіми.
Це не тільки провокатори, які вирвавшись з-під османської влади, запалили світову війну.
Бо саме в 1914 році ризик великої війни, який до того був високим, перебував на найнижчому рівні — гегемони досягли паритету, кожен боявся почати першим; водночас суперечності між Російською імперією та Великою Британією наростали та вже в 1915 році прогнозувався розпад Антанти, де Лондон завжди був неорганічним тілом.
Серби ж вперто продовжували відмовляти хорватам в праві бути окремою нацією, вважали їх як русскіє нас — зіпсованими братами.
Врешті, вбили спадкоємця престолу Франца Фердинанда, який планував перетворити Австро-Угорщину на конфедерацію та дати слов’янським народам (в тому числі українцям) такі ж державотворчі права, як мадярам, а отже саме хорвати б тоді стали центром тяжіння для балканських народів, а не серби і їхня мрія про імперію розсипалася б.
Але перед 1914 роком був 1912 рік.
Серби, болгари, греки та чорногорці пішли війною на османів та виграли її. Болгари стояли за 50 кілометрів від Стамбула, русскіє готувалися спорядити ескадру аби захопити протоки. На щастя, сил тоді не вистачило, турки встояли, хоча й остаточно забралися з Балкан.
І ось тоді на півострів впала кривава пелена. Серби в Косово вчинили натуральний геноцид. Третя сербська армія генерала Янковича спалила 130 сіл, майно було розграбовано.
В Приштині, Прізрені, Ферізаї, Ґякові албанців розстрілювали тисячами, серед білого дня. Не щадили ні старих, ні дітей. Тих, хто намагався втекти через вікна палаючих будинків заколювали багнетами.
Всього в перші місяці було вбито близько 25 тисяч албанців.
Згідно зі звітом Червоного Хреста, серби проводили полювання на людей. Офіцери вихвалялися, хто більше вбив. Один з них в приватній розмові сказав, що за один день “вполював та застрелив як диких звірів дев’ятьох албанців“.
Світова преса шаленіла — таких звірств європейський континент не пам’ятав, це ще попереду були совєцкі та нацистські геноцидні практики.
Пізніше, в 1990-х роках, серби були учнями не нацистів та більшовиків, вони просто методично відтворювали досвід своїх прадідів.
The New York Times (1912): “Сербська армія залишила за собою кривавий слід. Тисячі чоловіків, жінок і дітей були вбиті під час маршу до моря. Страти стали щоденною забавою“.
З репорту Карнеґівського фонду: “Будинки та цілі села перетворювалися на попіл, беззбройне та невинне населення масово винищувалося, неймовірні акти насильства, грабунку та жорстокості будь-якого роду“.
А це вже наш землячок пише — воєнний кореспондент на Балканах газет “Киевская мисль” та “День”, Лєв Троцкій: “Шокуючі масові вбивства відбуваються проти албанського населення. Село за селом зрівнюють із землею, а жителів заколюють багнетами або спалюють живцем. Серби в Ускюбі просто розстрілювали беззбройних албанців на вулицях. Якщо в будинку знаходили бодай мисливський ніж, господаря вбивали без жодного жалю“.
Чим це відрізняється від вбивств в Бучі та Ізюмі?
В 1912 році ще не існувало правового визначення геноциду, людство мало ще тільки пережити страшну бійню, аби якось формалізувати своє крайнє оскотинення. Але серби ще тоді хотіли, вміли та практикували.
Можна знайти десятки причин, чому потрібно зберігати контакти з Сербією. І продаж нею зброї Україні через Чехію та Польщу — аргумент.
Тільки при цьому не обов’язково публічно плювати в душу народу, який так щиро підтримав українців у 2022 році. І який пережив те ж саме, що й ми.
Можна зберігати дипломатичні контакти, можуть працювати секретні служби.
Все можна.
Але приїжджати до Сербії та публічно визнавати, що Косово її частина — Косово, яке зачищали від албанців тими самими геноцидними методами, що й Україну — це тим самим визнати, що Росія має право на русскоязичниє регіони.
Місяць тому Вучич, вперше за десять років, приїхав до Києва, але відмовився підписати Київську декларацію на саміті “Україна — Південно-Східна Європа”, бо там був пункт про посилення антиросійських санкцій.
Тобто, це питання вже кваліфікації нашого МЗС — якщо вже погодилися на візит-відповідь Зеленського, то зробіть його максимально не скандальним, не ображаючи друзів.
Та й заради чого було переступати червоні лінії? Вучич — йде.
З його наступником треба буде говорити по-новому і про нове, а посмак лайна лишиться ще на дуже багато років.
Замість того, щоб нарешті визнати незалежність Косово — заграємо з лакеєм нашого екзистенційного ворога.
Це не ріалполітик, це самостріл.
