У селі немає школи, дитсадка, лікарні та, навіть, медпункту, але є ліс, річка та спокій.
Село Гвоздів на Вінниччині розташоване за 63 кілометрів від обласного центру.
Нині там вперше за 27 років народилася дитина.
Станом на травень 2025 року там живуть 19 людей: найстаршій мешканці – 85 років, наймолодшому, Гаврилу – 1,5 місяця.
Як інформує «Главком», про це йдеться у сюжеті «Суспільного».
«Це реалії нашого сьогодення, бо у містах є робота. Є можливість гроші заробити й утримувати сім’ю. У нас поповнення за останні 27 років, тому село не вимирає, а оживає. На базі Гвоздова працює благодійний фонд ГО «Ноєв Ковчег», багато людей туди приїжджає. Ми віримо, що село оживе» , – розповіла заступниця немирівського міського голови Лариса Кушко.
Батьки 1,5-місячного Гаврила переїхали у Гвоздів п’ять років тому з Умані, що на Черкащині.
«По усій Україні шукали село, де немає хат. Нам порадили Гвоздів. Сказали, що будемо тут щасливі. І воно дійсно так. Не хочемо назад у місто, про це мови не йде. Спокій, природа, здоров’я – це найголовніше. Нам тут подобається, мабуть, так ризикнути не кожен може: без спілкування, можливості щодня в місто вийти», – сказала мати хлопчика Марія Бевз.
Вздовж села протікає річка Південний Буг. Більшість будівель покинуті й напівзруйновані. Хати поросли чагарниками.
«Мій синочок у селі наймолодший. Сподіваюсь, що він не останній наймолодший. Сподіваємося, що в селі ще хтось з’явиться. Буде жити, процвітати, і знайде спокій для своєї душі», – сказала мати хлопчика Марія Бевз.
фото: suspilne.media
Місцевий житель Олександр Бартош розповів, що у його дитинстві у селі було значно більше людей, а нині молодь виїхала ближче до міста.
«Буває за весь день по вулиці ніхто не ходить, привітатися немає з ким, людей не бачимо, взимку то взагалі», – сказав Олександр Бартош.
«Село було велике, багате і людне. А зараз півтора десятка людей. Повиїжджали, цивілізації немає. Дякуємо, що є ще вода та електроенергія. Газу, магазину – немає. Магазин найближчий за 10 кілометрів», – пояснює Олександр Бартош.
Із тих, хто залишився у селі – Оксана Іванівна Бенейдик, якій 85 років. Бабуся розповіла, що була швачкою, працювала на фермі. Нині живе сама: чоловік і дві доньки – померли. По господарству допомагають сусіди.
«Я найстарша жителька села. Погано, що у нас мало людей. Треба, щоб був якийсь магазинчик, щоб пішли якусь продукцію купили. Нам далеко, а лікарня – треба в Немирів їхати. Якщо захворію – треба швидку викликати. Але мені вже 85 років, навіщо мені вже швидка», – сказала Оксана Бенейдик.
Як розповів Олександра Бартош, з господарства у місцевих – бджоли, кури та собаки, аби відлякували від них лисів. Сам чоловік на хазяйстві тримає кобилу Мальвіну.
«Побачимо, наскільки нас вистачить. Поки нам тут добре. А в цивілізацію не дуже хочемо йти. Не звиклі ми до неї», – сказав Олександр Бартош.
