Сьогодні, 17 березня, у 1847 році народився Федір Кіндратович Вовк – видатний український антрополог, етнограф, археолог, громадський діяч, один із засновників сучасної української антропологічної та етнографічної науки. Про це нагадало видання “Еспресо”.
Федір Вовк: науковець, який довів окремішність українського народу
Федір Вовк народився в родині з козацькими коренями і з ранніх років поєднував широку освіту з активною громадською діяльністю. Він вивчав хімію, ботаніку, зоологію, порівняльну анатомію та анатомічну антропологію, а під час студентських років активно включився в українське національне відродження 1860–1870-х років. Вовк став членом Київської громади — ключового осередку національної інтелігенції, де під впливом ідей Тараса Шевченка, Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова почав збирати етнографічні та фольклорні матеріали.
У 1874–1876 роках він брав участь у археологічних експедиціях Антоновича на території Київської та Волинської губерній. Через активну українофільську діяльність, зокрема спробу організувати підпільну друкарню для видання забороненої літератури, царська влада почала його переслідувати. Тому у 1879 році Вовк емігрував: спочатку до Женеви (Швейцарія), а з 1887 року оселився в Парижі, одному з провідних центрів антропології та етнографії Європи.
У Парижі він продовжив навчання в Сорбонні та Антропологічній школі. У 1900 році Вовк захистив докторську дисертацію «Скелетні видозміни ступнів у приматів і в людських расах», за що отримав премію Годара. Він викладав у Російській вищій школі суспільних наук у Парижі, організовував археологічний відділ на Всесвітній виставці 1900 року, а також виконував дослідження українського народу для паризького антропологічного товариства, спростовуючи імперські стереотипи про «малоросів».
Після революції 1905 року Вовк повернувся до Російської імперії та оселився в Санкт-Петербурзі, де став куратором етнографічного відділу Російського музею імператора Олександра III. Він викладав антропологію, етнографію та доісторичну археологію, створивши величезні колекції українського матеріалу.
Науковий внесок
Федір Вовк довів науково, що українці становлять окремий слов’янський народ із власним антропологічним типом, який він називав «українським» або «центральноукраїнським». У працях «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу» (обидві 1916 року, увійшли до збірки «Український народ в його минулому і сучасному») він спростував імперські теорії про «єдиний руський народ» і показав морфологічну спорідненість українців із південними та західними слов’янами.
Вовк детально описав специфічні пропорції тіла, високий зріст, особливості весільних обрядів, орнаментів та побуту, підкресливши кардинальні відмінності українців від росіян, водночас показавши спільність з європейськими народами. Його порівняльна етнографія вивела українську науку на рівень провідних європейських дисциплін кінця XIX — початку XX століття.
В археології Вовк відкрив Мізинську палеолітичну стоянку (Чернігівщина, 1908–1913 рр.), виявивши унікальні фігурки з бивня мамонта та орнаментовані предмети, які стали світовими шедеврами пізнього палеоліту. За ці дослідження він отримав міжнародну премію Кана (1912) та виступив із доповіддю на конгресі в Женеві.
Співпраця та вплив
За масштабом внеску Вовка порівнюють із Михайлом Грушевським. Вони листувалися, співпрацювали над виданнями, зокрема двотомником «Український народ в його минулому і сучасному», і Вовк публікувався в проєктах Наукового товариства імені Шевченка.
У червні 1918 року Вовк вирушив із Петрограда до Києва, але на шляху у Жлобині (нині Білорусь) захворів на «іспанку» й отримав запалення легенів. Він помер 29 червня 1918 року на 72-му році життя й був похований у Жлобині. Його смерть стала важкою втратою для української науки в розпал революційних подій і боротьби за незалежність.
За життя Федір Вовк опублікував понад 200 наукових праць, його колекції та дослідження досі залишаються фундаментом української антропології, етнографії та археології. Він довів: українці — це не «малороси», а окремий народ із глибоким історичним корінням та унікальною культурною ідентичністю.
