“У військовій справі є своя наука, яка історично будувалася і продовжує базуватися на закономірностях, незалежно від наповнення контентом ТікТоку.”
«Червоні штани так нічому і не навчили». Залужний нагадує про французьких військових, які напередодні Першої світової війни покладалися на традиційну тактику та яскраву форму, попри появу кулеметів, далекобійної артилерії, танків і авіації. Він порівнює це з нинішніми уявленнями про війну та системою колективної безпеки, які, на його думку, не враховують змін на полі бою.
Частина 2
Автор Валерій Залужний, Надзвичайний і Повноважний Посол України у Сполученому Королівстві Великої Британії.
Проте, говорячи саме про прогрес як шлях до перемоги і закінчення війни, потрібно пам’ятати: у військовій справі є своя наука, яка історично будувалася і продовжує базуватися на закономірностях, незалежно від наповнення контентом ТікТоку. Шкода, що розуміння цього все більше, через той же прогрес, стає доступним вузькому колу людей і ми не можемо достукатися до тих, чия стратегія – це лише перегляди у соціальних мережах і чергова карколомна новина.
Саме закінчення Другої світової війни і визначило дві важливі речі, що будуть характерними і для закінчення цієї війни, яка невпинно набирає обертів.
Закінчення Другої світової війни визначило місце і час початку наступної війни, а також форми і способи, якими ця війна почнеться. І якщо перше – це лише повторення помилок політиками та їхніми виборцями, то друге беззаперечно належить науково-технічому прогресу, який обов’язково скористається цими помилками.
Тому і початок експансії, і відтворення російської імперії розпочалися як війна, багато в чому схожа на великі конфлікти XX століття, опираючись на досвід саме Другої світової війни. Нічого дивного і незакономірного у цьому немає, окрім того, що до неї можна було готуватися – хоча б для того, щоб її уникнути, хай і ненадовго.Далі ж улітку 2023 року, коли військові операції на території України набувалимасового характеру і вимагали виживати на полі бою, колесо прогресу за майже 80 років стояння зрушило з місця.
Перші мої думки про це восени 2023 року викликали політичні претензії в самій Україні та абсолютне нерозуміння цього представниками колишніх перших армій світу.
Це сьогодні в Україні політично і фінансово вигідно відходити від торгівлі завісами й ставати представником технологій. Ті, хто ще три роки тому вибудовували свої претензії до мене, сьогодні запевняють, що технології – це єдине їхнє правильне рішення.Це сьогодні кожна виставка озброєнь нагадує сцену з фантастичних фільмів та музею минулих воєн одночасно. Проте тоді всі вважали інакше. Окрім прогресу, який набирав обертів і чекав появи нової імперії, що його вгамує. Проте сталося, на жаль, не так.
Прогрес став доступний і нашим ворогам, як це сталося майже 100 років тому – від Вердена і Сомми до Роботиного і Бахмута. Нічого страшного у проведенні цієї аналогії немає.
Завмерши, фронт оживив вже не індустріальні, а технологічні жахи. І знову нічого дивного у розвитку воєнного мистецтва не відбулося. Дивним залишається тільки те, що як і в 2023 році, використовувати ці закономірності все ще політично невигідно у нас і фінансово неможливо в колишніх перших арміях світу.
Так було колись з кавалерією і знаменитими червоними штанями солдат однієї армії перед Першою світовою війною, які мали допомогти проти магазинних гвинтівок, кулеметів, далекобійної артилерії й використання бездимного пороху, який і був там же винайдений, а згодом – проти танків і авіації. Чим це закінчилося – моє покоління знає.
І вже сьогодні нинішні ілюзії колективної безпеки, як і цей солдат більше 100 років тому в темно-синій шинелі та червоних штанях, попри явну мішень на полі бою, на превеликий жаль, сприймаються майже як національний символ і національна гордість.Ця війна, звісно, змінила форми і способи її ведення, проте залишила незмінною її суть. Це акт насильства, проте вже насильства над усією країною.
Насильство, яке як і в Другу світову війну, поставило в один ряд піхотинця, який фізично вже не може покинути свій окоп, і новонародженого малюка в іншій частині країни. Бо вони обоє під постійним прицілом того, хто хоче їх обох вбити.
Сьогоднішня технологія війни саме така, вона перетворює усю країну на велике згарище, що не шкодує нікого – ні того, хто в окопі, ні того, хто в мирному місці в супермаркеті. Все як і раніше, але сам процес бомбардування став іншим, більш ефективним і як наслідок – надто жорстоким.
Чи розуміють це ті, хто перекидає танки і артилерію поближче до кризового району? Мабуть, ні. Червоні штани так нічому і не навчили.
Далі буде.
