Автор: Едуард Рубін — український науковець, ІТ-підприємець, співзасновник Харківського ІТ-кластеру, колишній виконувач обов’язків ректора Харківського національного університету радіоелектроніки
Завтра, 17 листопада 2026 року, у книжкові магазини надійде 480-сторінковий том мемуарів 46-го президента США Джо Байдена під назвою Promise Me, America. Цю книгу ще багато разів розбиратимуть історики та політичні оглядачі.
Але я хочу зупинитися на 1 показовому фрагменті, який оголює всю глибину моральної деградації західного істеблішменту. На сторінках своєї книги Джо Байден назвав президента воюючої України Володимира Зеленського УПЕРТИМ ТА НЕДОСТАТНЬО ВДЯЧНИМ.
Коли патріарх американської політики, який провів у затишних кабінетах Вашингтона понад 50 років, дорікає лідеру країни, що стікає кров’ю, за брак поклонів — це вже не дипломатія. Це звичайне ПОЛІТИЧНЕ ХАМСТВО метрополії, яка звикла дивитися на східноєвропейську периферію як на безголосих прохачів.
Та відкиньмо емоції. Політика та історія визнають лише факти, зобов’язання та баланс інтересів. Тож розберімося без лірики: хто перед ким має вибачатися і хто кому зобов’язаний бути вдячним. Якщо покласти на шальки терезів реальну історію відносин Вашингтона і Києва за останні 32 роки, проти Байдена та американського політикуму вибудовується обвинувальний акт із 5 ГОЛОВНИХ ПУНКТІВ.
Саме США на початку 1990-х років викручували руки молодій українській державі, вимагаючи віддати 3-й у світі ядерний арсенал. Ішлося про колосальний щит стримування: близько 1,9 тис. стратегічних боєголовок і 176 міжконтинентальних балістичних ракет. Київ лякали міжнародною ізоляцією, змушуючи передати стратегічні бомбардувальники і ракети тій самій рф, яка через 20 років обрушить їх на українські міста.
Натомість Вашингтон підсунув Україні юридичну пустушку Будапештського меморандуму, замінивши реальні ГАРАНТІЇ на ні до чого не зобов’язуючі ЗАПЕВНЕННЯ. Джо Байден у 1994 році вже 21 рік засідав у Сенаті й був одним з архітекторів цього роззброєння, яке залишило Україну сам на сам із хижаком у москві.
Коли кремль почав руйнувати світопорядок у лютому 2014 року, Джо Байден обіймав крісло віцепрезидента США та особисто курував український напрямок в адміністрації Барака Обами. Якою була відповідь наддержави?
Із Вашингтона до Києва летіли панічні дзвінки з категоричною вимогою НЕ ПРОВОКУВАТИ путіна і не відкривати вогонь по окупантах у Криму. Замість жорсткого припинення агресії Білий дім роками блокував постачання летальної зброї, відбуваючись сухпайками, ковдрами та урізаними радарами. Саме слабкість табобору Обами-Байдена у 2014 році переконала путіна, що знищення України — лише питання часу.
До повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року адміністрація Байдена підійшла з психологією бухгалтера, який заздалегідь списує збитковий актив. США демонстративно евакуювали посольство з Києва, спецслужби зливали в пресу прогнози про падіння столиці за 72 години, а все планування зводилося до пропозиції евакуювати українське керівництво.
Вашингтон НЕ ВІРИВ в Україну і не збирався її рятувати. Те, що держава вистояла, розгромила елітні частини рф під Києвом, Харковом і Херсоном та стала щитом Європи — це заслуга виключно українського солдата і суспільства, які зламали капітулянтський сценарій американських аналітиків.
Коли стало зрозуміло, що Україна не впала, команда Байдена і Джейка Саллівана запустила найаморальніший механізм цієї війни — ДОЗОВАНЕ ВИЖИВАННЯ. Білий дім панічно боявся як поразки України, так і розгрому рф. Тому зброю видавали крапельницею: рівно стільки, щоб Україна не загинула сьогодні, але не могла перемогти завтра.
Кожен крок оплачувався місяцями штучних затримок і десятками тисяч життів:
Те, що Байден у мемуарах зверхньо називає УПЕРТІСТЮ Зеленського, насправді було відчайдушною спробою вигризти у заокеанських бюрократів право своїх громадян на життя. Вашингтон купував собі час та відсутність ризиків, розплачуючись за цей комфорт українською кров’ю.
Головний міф американських політиків, які вимагають від Києва щоденних поклонів — це міф про безкорисливу щедрість. Достатньо відкрити бухгалтерію Пентагону, щоб побачити: допомога Україні стала НАЙРЕНТАБЕЛЬНІШОЮ ІНВЕСТИЦІЄЮ Вашингтона з часів Холодної війни.
Погляньмо на сухі цифри. Із затверджених Конгресом пакетів на загальну суму близько 175 млрд доларів (або до 196 млрд доларів з урахуванням суміжних програм та кредитів) приблизно 90% ВІЙСЬКОВИХ КОШТІВ фізично ніколи не залишали територію США.
Як працює ця економіка насправді:
Витративши лише близько 5% свого річного оборонного бюджету і не втративши в бою ЖОДНОГО американського солдата, США руками українців знищили понад 50% сухопутного потенціалу рф. Попутно американський ВПК протестував свою зброю в реальній війні та на десятиліття вперед монополізував європейський ринок озброєнь.
І після цієї холодної калькуляції Джо Байден сміє писати у своїх мемуарах про чиюсь НЕВДЯЧНІСТЬ?
Правда історії проста й безжальна. Це не Україна мусить кланятися в пояс західним столицям за кожен випрошений з боєм снаряд. Це вільний світ — від Вашингтона до Берліна — ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ ЩОДНЯ ДЯКУВАТИ УКРАЇНІ за те, що вона своєю груддю закрила Захід від катастрофи, породженої його власною жадібністю, сліпотою і боягузтвом.
І замість того, щоб зводити дріб’язкові рахунки в мемуарах за 10 млн доларів гонорару, Джо Байдену та цілому поколінню західних ПОЛІТИЧНИХ ІМПОТЕНТІВ слід було б мовчки схилити голови. Схилити голови й вшанувати пам’ять десятків тисяч загиблих українських воїнів і мирних громадян, які полягли саме тому, що в кабінетах Білого дому та європейських канцелярій десятиліттями сиділи люди, які боялися власної тіні більше, ніж торжества абсолютного зла.
А як ви вважаєте, чи здатен західний політикум коли-небудь визнати власну провину за цю війну, чи ми й далі читатимемо мемуари про нашу недостатню вдячність?
