Їй було сімнадцять, коли вона стала зв’язковою УПА. Юна, вродлива українка, яка могла будувати власне життя. Натомість вона обрала служіння Україні. За це радянська влада назвала її «особливо небезпечною злочинницею», засудила до таборів і заслання. Молодість Катерини минула в Абезі, Інті та на спецпоселенні. Додому вона змогла повернутися лише через чотирнадцять років.

Вона не зламалася. Писала вірші, збирала народні пісні, працювала в «Меморіалі», Народному Русі, «Союзі українок», Братстві ОУН–УПА. Її реабілітували лише після відновлення незалежності України — у 1991 році.

Її провиною була любов до України. Вироком — радянські табори.