Під час повномасштабної війни з України втекли не лише ті, хто боявся ракет. Втекли ті, хто боявся відповідати за власні злочини. Чимало чиновників, депутатів, силовиків, бізнесменів поспіхом опинилися за кордоном — і, судячи з журналістських розслідувань, почуваються там більш ніж комфортно. Ба більше, деякі з них дозволяють собі звинувачувати Україну в «переслідуваннях».

Зрадники, колаборанти, блогери, що розганяють російські наративи, теж не забарилися: утекли від обов’язків і відповідальності, а тепер працюють на ворога з-за меж країни.

Окрема тема — воєнні злочинці та їхня видача Україні або іншим країнам. Нещодавня перша в історії екстрадиція російського військовополоненого до іноземної держави для правосуддя стала важливим прецедентом. В Офісі Генпрокурора наголосили: це чіткий сигнал росіянам, що відповідальності за воєнні злочини не уникнути ніде.

Паралельно маємо абсурд: українці переживають чергову пекельну ніч під обстрілами, а зранку знову їдуть на роботу. Хтось втратив дім і шукає прихистку на іншому кінці країни. А тим часом мародери, здирники, зрадники й убивці тихенько сидять у теплих європейських квартирах, де їхні адвокати розкручують тему «захисту прав людини» і лякають іноземні суди небезпекою, яка нібито загрожує фігуранту в Україні через війну.