«Я тішив себе сподіваннями — на жаль, вони не справдилися, — що російської церкви в нас уже взагалі нема. Я донині не розумію, як цю інституцію Мін’юст не позбавив ліцензії релігійної організації. По суті це один із відділів ФСБ. В Україні йде велика війна, росіяни нас убивають, і тут же в нас офіційно, легально працює їхня так звана церква — це за межами мого розуміння», — зазначив Хилюк.

Він пригадав, як одного разу російський охоронець у колонії сказав: «У вас нєт уже православной церкві, у вас одна бандеровская осталась». Тоді ця «новина» стала для журналіста промінчиком надії, проте після звільнення він зрозумів, що РПЦ та її осередки досі діють на території України.

Окремо Хилюк торкнувся питання мови. Він зізнався, що теж очікував змін:

«Стосовно мови теж думав, що в нас російської вже не лишилося. На жаль, лишилась. І так, як мені розповідали друзі, що у 2022 році було таке, що більше людей наверталося до української, а тепер уже, 2023–2025 роки, відбувся певний відкат. Якщо не назад, то до певної міри зворотна русифікація пішла».

Свідчення журналіста оголюють болючу правду: полонені, відірвані від реальності, жили надіями, що Україна швидше очистилася від російських впливів. Проте після повернення додому вони стикаються з непростими фактами — боротьба за справжню незалежність триває не лише на фронті, а й у духовній та мовній сферах.